76. Теорія середнього рівня в соціології.

Поняття ввів американський соціолог Р. Мертон в 50-х роках XX ст.. Теорії середнього рівня-це теорії, що містяться в проміжному просторі між окремими, але теж необхідними робочими гіпотезами, які в значній кількості з´являються в процесі повсякденних досліджень, та систематичними спробами створити єдину загальну теорію, яка пояснюватиме всі спостережувані типи соціальної поведінки, соціальних організацій і соціальних змін. Соц. теорії середнього рівня-це галузі соціологічного знання, які мають своїм предметом дослідження відносно самостійні, специфічні підсистеми суспільного цілого і соціальних процесів. Кожна соціологічна теорія середнього рівня розглядає ту чи іншу сферу (політика, праця, культура, мораль), окрему соціальну спільноту (сім´ю, колектив, соціальний регіон) або соціальний процес (освіта, виховання) як відносно самостійну систему з її спільними зв´язками. Завдання будь-якої соціологічної теорії середнього рівня-вивчення і пояснення соціальної системи (напр., таких соц. інститутів, як наука, культура, політика, економіка, мистецтво, право, які є соц системами), спільних і особливих характеристик соціально-потенційних механізмів функціонування й розвитку тощо.

Кожна соц.теорія середнього рівня має свій предмет дослідження, покликана виробляти особливий підхід до вивчення соціальних процесів і специфічних явищ суспільного життя, свою систему понять і категорій. Класифікація соц. теорій середнього рівня за такими групами: 1) спеціальні соціологічні теорії соціальних спільнот- соціологія особистості, колективу, організації, міста, села, сім´ї, регіональна, етносоціологія, соціологія молоді й інших вікових груп, демографічна; 2) галузеві соціологічні теорії, що вивчають сфери (галузі) суспільного життя і соціальну реалізацію форм суспільної свідомості: соціологія праці, культури, мистецтва, управління, побуту, дозвілля, науки, політики, економіки; 3) міжгалузеві (міждисциплінарні або концептуальні) соціологічні теорії, тобто теорії, які розглядають те чи інше явище як процес у соціологічному просторі на відміну від інших аспектів. Серед них теорії соціальної революції, соціального розвитку, соціальної структури, соціальних потреб, соціологічного аналізу; способу життя, масових комунікацій (спілкування) та ін. До цієї групи соціологічних теорій може бути віднесена будь-яка соціологічна концепція про найбільш інтегральні соціальні явища і процеси. Також виділяють дворівневі класифікації соціологічних теорій середнього рівня: 1) спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної; 2) галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини.

77. Теорія та практика соціалізації особи.

Соціалізація людини- це тривалий процес її входження в суспільство, включення в соціальні зв’язки і відносини, у різні типи соціальних спільностей, унаслідок чого відбувається становлення її соціальності. Соціальність особи- це система її зв’язків з найрізноманітнішими спільностями (професіональними, соціально-демографіч­ними, етнічними, статусними тощо) та виконання нею певних соціальних ролей. Соціалізація охоплює всі соціальні процеси і зв’язки, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, соціальний досвід, що дозволяє йому функціонувати як повноправ­ному члену суспільства, виконувати певні соціальні ролі. Соціалізація особи- це загальний, багатогранний процес впливу соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб’єкта в систему суспільних відносин. Чинники: сукупність ролей, елементи соціального середовища, конкретні події, явища і процеси. Процес соціалізації особи здійснюється упродовж усього життя людини і має кілька етапів і стадій. Процес соціалізації особи складається з двох етапів: перший-первинна соціалізація, другий-вторинна соціалізація. На етапі первинної соціалізації дитина засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Стадії соціалізації особи: дотрудову, трудову і післятрудову. Соціологи, політологи і психологи, аналізуючи процес соціалізації особи на всіх стадіях, виділяють дві моделі: 1) модель підкорення 2) модель інтересу. Модель підкорення характеризується досить високим ступенем регламентації, постійною взаємодією механізму вибору, механізму пропозицій та рекомендацій і механізму контролю. Отже, якраз у межах дії моделі підкорення суспільство за допомогою соціальних інститутів, цінностей і норм відбирає і готує на ту або іншу роль людей, які мають певні здібності, рівень підготовки, біопсихічні якості, що відповідають соціальним вимогам. Модель інтересу характеризується передусім самоорганізацією особи, самоорієнтацією на власні та суспільні інтереси, самоідентифікацією, почуттям сорому, вини, недостатності знань і досвіду. Модель підкорення і модель інтересу в процесі соціалізації реалізується у нерозривному взаємозв’язку, залежно від самого індивіда і соціальних умов соціалізація кожної особи здійснюється переважно за якоюсь однією моделлю. Соціалізація особи має дві форми: 1) соціальну адаптацію (пристосування індивіда до рольових функцій і норм, до певних соц. спільностей та умов життя) 2) інтеріоризацію(формування внутр. структури психіки і свідомості індивіда за допомогою засвоєння знань соціальних норм і цінностей)