75. Тенденції соціальної стратифікації та соціальної мобільності в Україні.

Соціа́льна стратифіка́ція- диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація- це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в прибутках, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя. Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій (зміна функціональних зв'язків у суспільстві) Її основу становлять: 1)Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів-економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру. 2)Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури- класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей. 3)Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців. 4)Активізація процесів маргіналізації. Маргіналізація-втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. 1)Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу. 2)Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед-економічної, юридичної та управлінської. 3)Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. 4)Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення -різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно». Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Соціальна мобільність- перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої. Сучасне українське суспільство є суспільством змішаного типу, в якому статус і приписується, і досягається, де діють фактори, що спонукають до мобільності та перешкоджають їй. Дефіцит багатьох видів ресурсів, істотні відмінності у рівні та якості життя в сільській місцевості та місті, у великих і малих містах- все це визначає основну різницю потенціалів, яка змушує індивідів рухатися до місць скупчення благ і послуг. Переїзд до міст протягом останніх десятиліть за характером та спрямованістю був і залишається доцентровим, до якомога більших міст, до центрів областей, до столиці. Переважні тенденції соціальної мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х pp. XX ст.: -масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність зумовлена кризовим станом суспільства в період інституціональних змін, який знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо; -спадні соціальні переміщення як домінантні тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення; -висхідні соціальні переміщення характерні для порівняно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти); -зміна професії як складова стратегії виживання; -примус до самозайнятості без професійної перекваліфікації; -рух у спадному напрямку суттєво переважає рух у висхідному напрямку; -стратегії успіху властиві переважно молоді у той час, як для середнього та старшого покоління характерні стратегії виживання.