71. Сутність соціального контролю, його роль у регулюванні соціальних відносин.

Соціальний контроль — це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім'єю, друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окремих індивідів. Він допомагає зберігати і передавати нащадкам моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які становлять зміст культури і без яких не можлива практика соціальних відносин, життєдіяльність суспільства. Соціальний контроль складається із соціальних норм, приписів щодо поведінки в суспільстві та санкцій — засобів заохочення й покарання, що стимулюють людей додержуватись таких норм і приписів.

Соціальні приписи — це заборони чи дозволи чогось, звернуті до індивіда чи групи в будь-якій формі — усній чи письмовій, формальній чи неформальній. Приписи поширюються на все те, що так чи інакше цінує суспільство. Це може бути честь і гідність, повага до старших, символи країни (герб, прапор, гімн) і багато іншого, що згуртовує людей, суспільство, а тому й цінується.

Соціальні санкції сприяють дотриманню соціальних норм. Це розгалужена система покарань за відхилення від норм і заохочень за їх виконання. Отже, за своїм спрямуванням санкції бувають позитивні й негативні, а за характером — формальні й неформальні (див. рис).

Соціальний контроль поділяється на внутрішній (самоконтроль), в основі якого лежать цінності, норми, ролеві очікування, звичаї, традиції, інтералізовані в процесі соціалізації, та зовнішній, який базується на заохоченнях або обмеженнях та примусі, що становлять систему санкцій.

Совість і є виявом внутрішнього контролю. Приблизно 70% соціального контролю здійснюється за рахунок внутрішнього контролю. Що більше розвинуто внутрішній контроль, то меншою є потреба в зовнішньому контролі.

72. Сучасна соціологія Заходу.

У соціологічній думці Заходу вже давно домінує група концепцій/ яка отримала назву концепцій функціональної орієнтації. Що таке суспільство, які механізми його діяльності, між особові стосунки людей у групах і т. д.— все це питання, що знаходяться в центрі уваги представників функціональної орієнтації'. Методологічною основою для аналізу суспільства для них служать засади, проголошені свого часу Е.Дюркгеймом, Г.Спенсером, В.Парето, але з більш ясно вираженим нахилом до соціальної антропології, ніж це наголошується у вищевказаних авторів.

На думку представників функціоналізму, суспільство — це складна система з рядом підсистем, які в свою чергу складаються з елементів, кожний з яких не завжди діє позитивно. Наприклад, групи наркоманів, порушники дисципліни, ледарі, злодії, сутенери і т. д. не зміцнюють суспільство, а розхитують його. Проте в цілому суспільство — це такий організм, якому не загрожують різного роду негаразди: здорові засади завжди домінують над деструктивними. Стабільним суспільство може бути тоді, вважають представники функціоналізму, коли в ньому люди будуть прагнути консенсусу, а не конфліктів, конформізму, а не деструктивної творчості, пошуків того, що об'єднує, а не роз'єднує. Погляди основних теоретиків функціоналізму (Р.Мертон, Г.Парсонс та ін.) викликали і викликають критику з боку представників інших напрямів у соціології. Проте в нинішніх умовах, коли кожне суспільство прагне стабільності, концепції функціональної орієнтації мають багато прихильників серед різних верств населення.