Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Донбаський державний педагогічний університет»

Кафедра біології

опорний конспект лекцій

із навчальної дисципліни

спецкурсу « Методика роботи з обдарованими дітьми в циклі природничих дисциплін»

галузь знань 0101 «Педагогічна освіта»

_________________________________________________________________

(шифр і назва галузі)

напрям підготовки 6.010102 «Початкова освіта»

_____________________________________________________________________

(шифр і назва спеціальності)

факультет підготовки вчителів початкових класів

___________________________________________________________________________

(назва факультету, відділення)

Укладач:

Вікторенко Ірина Леонідівна

кандидат педагогічних наук, доцент

Слов’янськ – 2013

Лекція 1. Тема. Обдарованість. Характеристика обдарованості. Обдаровані діти.

Мета вивчення:

Навчальний час: 2 год.

Обладнання:

План лекції (навчальні питання):

1. Обдарованість. Феномен обдарованості як інтегральна характеристика особистості.

А) Сутність поняття обдарованість; ознаки і чинники.

Б) Схильності, талант, геніальність.

В) Види обдарованості.

Г) Типи індивідуальної обдарованості.

2. Історія дослідження обдарованості.

3. Сутнісні характеристики обдарованої особистості. Обдаровані діти.

А) Характерні особливості обдарованих дітей.

Б) Складові обдарованості дитини.

В) Ознаки обдарованих дітей, фізична та поведінкова характеристика.

г) Психологічні особливості; актуальна та потенціальна обдарованість.

д) Категорії обдарованих дітей.

е) Сфери обдарованості дітей.

Ж) Проблеми обдарованих дітей.

Література:

Ключові поняття:

Основний зміст

Питання 1. Обдарованість. Феномен обдарованості як інтегральна характеристика особистості.

Обдаровані люди приносять велику користь суспільству, державі і є її гордістю. Педагогічна наука і громадськість, суспільство в цілому все більше розуміють значущість такого явища, як обдарованість, обдаровані люди, і особливо обдаровані діти. Тому, перед суспільством, державою, школою і сім’єю постає проблема навчання та виховання таких дітей та молоді.

Відносно кількості обдарованих дітей є дві думки: перша – таких дітей від 3 до 5%; друга – обдарованість має кожна дитина, треба лише зуміти її розкрити і розвинути. В. Сухомлинський стверджував, що у природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної.

За іншими даними ( С. Зубова, О.Мельниченко – 2012 р.): обдарованих дітей 2-3%, здібних – 15-18%, із задовільним розвитком – 50-55%, зі слабким розвитком – 10-15%.

Робота з обдарованими дітьми, що передбачає розвиток здібностей особистості, її дарувань, самовизначення, соціальну адаптацію та культурне становлення є одним із пріоритетних завдань на етапі розбудови сучасної освітньої системи.

Нам необхідно передбачити і забезпечити ті умови, в яких найбільше реалізується дар учня, розкриваються всі здібності особистості, природний творчий розвиток в освітній області, що вивчається. Саме питання учителів-експериментаторів суспільства, батьків учнів експериментальних шкіл сприяли формуванню і зміцненню дидактичної евристики. Щоб досягти задач природного творчого розвитку дітей потрібні особлива школа, особлива педагогічна система.

Обдаровані діти – це діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності і здатності до виконання певних видів діяльності. Відомі випадки, коли обдаровані діти у 1,5 роки знали абетку, у 2 – читали, а в 4 – писали. За здібностями обдаровані діти далеко випереджають своїх ровесників. Відчутною ознакою обдарованості дитини є випереджаючий розвиток її інтелекту щодо віку.

Дидактична евристика – особлива педагогічна система, яка народилась з необхідності розробки теорії і технології практичної реалізації ідей вільної природо відповідної освіти, орієнтованої на самореалізацію дітей і вчителів. Евристичне навчання – це навчання через відкриття, через особисте проникнення учня в глибини природи та культури. Таке навчання є достатньо цілісним, в ньому відбувається інтеграція як об’єктів, так і способів пізнання.

Евристика ( в перекладі з грец.) означає – відшукую, знаходжу, відкриваю. Евристику пов’язують з системою словесного навчання Сократа (469 – 399 р.р. до н.е.). Шляхом особливих питань і розмірковувань він допомагав співбесіднику самостійно приходити до постановки або рішення проблеми. За Сократом, шукати і пізнавати це якраз і означає пізнавати, пригадувати. Питання стимулюють, якщо часто і по-різному запитувати, думки. Його знаменитий принцип «знаючого незнання» - я знаю, що я нічого не знаю.

На сьогодні не існує чітких визначень обдарованості. Розробка методів визначення здібностей та обдарованості була розпочата американськими вченими в рамках психометрії спрямованої на оцінку індивідуальних і особистісних якостей. Багато чого тут засновувалось на припущені, що кожен індивід володіє певними здібностями, психологічними особливостями і особистісними рисами. Дослідженнями було доведено, що інтелект став розглядатися як головний показник обдарованості. Протягом багатьох років високий інтелект, визначений за допомогою відповідних стандартизованих тестів слугував по суті робочим визначенням обдарованості.

В останні роки робочим визначенням обдарованості стала формула запропонована відділом освіти США (Марланд, 1972). Ця формула визначає, що індивід може відрізнятися функціональними або потенціальними можливостями в ряді областей: інтелектуальній, академічній, творчій, художній, в сфері спілкування (лідерство), або психомоторики (рухи).

У науковій літературі на сьогодні існує більш як 100 визначень обдарованості більшість з них відсилають нас до раннього розвитку дітей. Приводимо деякі з них. Одним з перших у вітчизняній науці визначення обдарованості дав ще 1940 р. у своїй статті «Здібності і обдарованість» психолог Б.М.Теплов. На його думку обдарованість слід розуміти «як те якісно своєрідне сполучення здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Характеризуючи природу геніальності, вчений погоджується з І.Кантом в тім, що це «вищий ступінь обдарованості».

У своєму визначенні обдарованості Б.М.Теплов робить наголос саме на сполучення здібності, що забезпечує можливість досягнення успіху в певній діяльності. У наступних визначеннях його послідовників з’являються нові самі суттєві ознаки обдарованості. Так, говорячи про випадки виняткового прояву здібностей у молодшому шкільному віці, тобто про так званих вундеркіндів, Н.С.Лейтес ще у 1971 р. наголошував на наявності вікових факторів обдарованості. Відмінною рисою видатних дітей Н.С.Лейтес вважає їхню схильність до праці, тобто, надзвичайну розумову активність, підвищену потребу в діяльності як вікове явище, що може бути пов’язане з прискореністю розвитку та залежати від зближення, а пізніше суміщення в часі особливостей різних вікових періодів. Він підкреслює, що «виняткові прояви загальної обдарованості в дитячому віці можуть розглядатися як передумова майбутніх здібностей лише тією мірою, якою відповідні фактори вікового розвитку зберігаються як стійка індивідуальна особливість» (Лейтес Н.С. Умственные способности и возраст. – М.- Педагогика.- 280 с. – с.162).

У зв’язку з цим пізніше, вже у 1996 р. Н.С.Лейтес формулює таке визначення цього феномену: «Під обдарованістю дитини слід розуміти більш високу, ніж у однолітків, за інших рівних умов, сприйнятливість до вчення і більш виражені творчі прояви. Поняття «обдарованість» походить від слова «дар» і означає особливо сприятливі внутрішні передумови розвитку».

Н.С.Лейтес зауважує, що «за існуючою у психології традиції слово «обдарованість» може означати якісно своєрідне в кожного індивіда сполучення таких здібностей, їх єдність. При цьому поняття «обдарованість» означає не тільки високий рівень, але і деяку внутрішню установку, спрямованість особистості, що розвивається (у списку літер. Моляко В.А.).

Вчений виділяє такі додаткові ознаки і чинники обдарованості, як випередженні в часі розвитку, ранній розумовий підйом, сполучення формалізму і творчості у мисленні, мінливість рівня розумових здібностей, особливі можливості дитинства, віковий розвиток активності формалізму дитячого мислення, творчість як властивість дитячого мислення, сенситивні періоди розвитку, періоди дитинства як епохи життя зі своїми неповторними можливостями, взаємозв’язок індивідуального та вікового, нерівномірність темпу вікового розвитку, високий розумовий рівень і темп розвитку, ідеальне як таке, що виростає з вікового; обдарованість як таке, що проявляється не одразу; спеціалізація розумових можливостей; розумові можливості у зв’язку з розвиненістю особистості тощо.

В сфері випереджаючого розвитку і знання звичайне відмічається наступне: існують особливі «сенситивні періоди», коли діти вбирають все оточуюче. Вони здатні займатись декількома справами відразу. Такі діти дуже допитливі. Їм необхідно активно досліджувати оточуючий їх світ. «Чому так відбувається?», «А як це влаштовано?» Обдарована дитина відрізняється відмінною пам’яттю та здатністю прослідковувати причинно-наслідкові зв’язки і робити відповідні висновки. Їхня схильність до класифікації і категоризації ілюструється і улюбленим захопленням, характерним для обдарованих дітей – колекціонуванням.

Н.С.Лейтес відрізняє у групі здібних дітей вундеркіндів (від нім. – диво-дитя), тобто «дітей з надзвичайними успіхами у якому-небудь виді діяльності – в музиці, малюванні, математиці… «Диво-діти» зустрічаються переважно у дошкільному та молодшому шкільному віці…» (19, с.29).

У «Психологічному словнику» під ред.. В.І.Войтка (1982) обдарованість як поняття загальної психології означає «високий рівень задатків ,схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда».

Людина – істота соціальна. Її психіка як цілісне утворення опосередкована трудовою діяльністю, вихованого спілкуванням з іншими. Усі ці соціальні фактори мають вирішальний вплив на формування і яскраві вияви обдарованості особистості» (12, с. 107.)

У словнику «Психологія» під ред. А.В.Петровського і М.Г.Ярошевського (1990) приводиться таке визначення обдарованості, обдарованих дітей, таланту і геніальності.

Обдарованість визначається як:

1. якісно своєрідне сполучення здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності. Сумісна дія здібностей, що є певною структурою, дозволяє компенсувати нестачу окремих здібностей за рахунок переважного розвитку інших;

2. загальні здібності або загальні моменти здібностей, що зумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність її діяльності;

3. розумовий потенціал або інтелект: цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібності до навчання;

4. сукупність задатків, природних даних, характеристика ступеня вираженості природних передумов здібностей;

5. талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягнень в діяльності. Багатозначність терміну «обдарованість» вказує на багатоаспектність проблеми цілісного підходу до сфери здібностей. Обдарованість як найбільш загальна характеристика сфери здібностей вимагає комплексного вивчення: психофізіологічного, диференціально-психологічного і соціально-психологічного (11, с. 247-248).

Психология. Словарь / Под. общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского.- 2-е под.. исп. и доп. – М.: Политиздат, 1990.- 494 с. С.247-248.

Оригінальним і найповнішим є запропоноване визначення понять обдарованості, таланту та геніальності українським вченим В.О.Моляко:

• обдарованість – це специфічне поєднання здібностей, інтересів, потреб, що дає можливість виконувати певну діяльність на якісно новому, високому рівні, який значно піднімається над умовним середнім рівнем;

• творча обдарованість – здатність особистості успішно розв’язувати творче завдання, виконувати творчу діяльність більш оригінально, ніж за наявності простих творчих здібностей;

• талант – система якостей, властивостей особистості, які дають їй змогу досягати значних успіхів в оригінальному виконанні творчої діяльності. Це яскраво виявлені здібності людини в певній сфері діяльності (як правило обмежені однією сферою діяльності), міра актуалізації її особистості;

• геніальність – системна характеристика особистості, що свідчить про над оригінальність її досягнень, про дуже суттєве переважання нею рівня звичайної, творчої і навіть талановитої діяльності.

В психологічному словнику під заг. редакцією А.А.Петрова відмічається, що талант походить від грець. – спочатку вага, міра, потім у переносному значенні – рівень здібностей, високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних. Про наявність таланту слід судити за результатами діяльності людини, які мають відрізнення принциповою новизною, оригінальність підходу. Величезну роль у розвитку таланту людини відіграє світогляд, її суспільна позиція.

Геніальність же трактується тут як «вищий рівень розвитку здібностей – загальних (інтелектуальних) і спеціальних. Про наявність геніальності можна говорити лише у випадку досягнення особистістю таких результатів творчої діяльності, які становлять епоху в житті суспільства, в розвитку культури».

Цікаво характеризує поняття генія у своєму педагогічному словнику С.У. Гончаренко, коли вказує, що у давньоримській міфології під цим словом розуміли «добрий дух, який формує характер людини та оберігає його протягом життя», а також «людину, якій притаманна найвища творча обдарованість – геніальність. Для генія характерні надзвичайна працездатність і творча продуктивність, критичне оволодіння спадщиною минулого, і разом з тим, могутнє подолання застарілих норм і традицій, створення нових видатних цінностей в галузі науки, техніки, мистецтва (Гончаренко С.У. Український педагогічний словник/ Семен Гончаренко. – Київ: Либідь, 1997. – 376 с. – С. 65).

Коли проявляється талант? Чи видно його ще в дитинстві? Звичайно, і це підтверджують приклади. Рано проявилась музична обдарованість у Римського-Корсакова, з 7 років почав писати вірші Пушкін, змалечку малювали Рафаель, Сєров. Але буває і навпаки: Ньютон, П.Кюрі, Лобачевський у школі мали репутацію нездібних учнів. Енштейн у студентські роки був нездібний до математики.

Чи успадковується талант? Є приклади позитивні у багатьох поколіннях (спадковість і творче середовище де росли діти). Буває у геніїв ростуть нецікаві, малорозвинені діти «природа відпочиває на дітях геніїв». Але можна з цим не погодитись. Усі здорові діти мають здібності, а коли батьки зайняті собою, то результат негативний.

Талант не народжується на порожньому місці. Для його формування потрібне відповідне середовище, певна система виховання. Традиційна система освіти в школі не підходить обдарованим. Розкрити механізм обдарованості повністю не вдалося і на теперішній час, тому що це дуже складне утворення, яке охоплює всі сфери психіки – не тільки пізнавальну, а й емоційну, мотиваційну, психологічну, вольову. Не сприйнятий тут стандарт «бути як всі», освіта повинна підлаштовуватися під кожну дитину, а не навпаки.

Правомірні слова С.Д.Максименка: «У педагогічному процесі цілі розвитку творчості і традиційні завдання навчання і виховання антономічні. Педагогічна система має на меті адаптувати дітей до соціальних умов життя. Це відбувається через пригнічення експресивності. Так досягається органічне пристосування дитини до соціальної дійсності, але при цьому блокується творче начало. Вирішення цієї дилеми, розвиток креативності дітей і дорослих залишається глобальною проблемою сучасної світової освіти».

Нам необхідно усвідомити, що обдарованість це дар для дитини і над відповідальність для оточуючих, насамперед для сім’ї.

Наведемо ще декілька визначень обдарованості і таланту. Сучасний російський «Психологічний словник» за ред. В.П.Зінченка та Б.Р.Мєщєрякова (2004) трактує загальну обдарованість як «рівень розвитку загальних здібностей, що визначає діапазон діяльностей, у яких людина може досягти великих успіхів».

Сьогодні визначається наявність як загальної обдарованості, так і її внутрішньої структури. Завдяки дослідженням Д.Гілфорда та Е.Торренса, Д.Б.Богоявленської та ін. у психології закріпилася теорія про 2 види загальної обдарованості: інтелектуальної та творчої (креативності).

У факторно-аналітичних дослідженнях виявлено незалежні типи художньої та практичної обдарованості. Люди, що володіють науковою обдарованістю, немов би суміщують риси попередніх типів.

У сучасному «Психологічному словнику-довіднику» білоруських спеціалістів М.І.Дяченка і Л.О.Кандибовича (2004) обдарованість визначається, як «наявність у людини сприятливих задатків і здібностей до одного чи декількох видів діяльності» ( Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психологический словарь-справочник. – Мн.: Харвест, 2004. – 576 с.).

Про обдаровану людину можна судити за характером розвитку здібностей і опануванням знань, навичок, умінь, за успіхами і рівнем досягнень у професійній праці. Часто люди досягають видатних здобутків завдяки тому, що не є вузькими, обмеженими спеціалістами, а цікавляться суміжними сферами науки і мистецтва, постійно підвищують свій загальний розвиток і культуру.

Що ж стосується таланту, то зазначені автори розуміють його як «природну обдарованість і видатні здібності до певної діяльності (наукової, політичної, художньої тощо)». Формування таланту починається з раннього дитинства, спочатку – як виявлення природних задатків і схильностей до певного виду діяльностей, пізніше – як закріплення і збільшення здібностей, і нарешті – як високе виявлення творчості. Розвиток таланту значною мірою залежить від спрямованості і характеру особистості, працелюбності… Найкращий засіб розвитку таланту – систематична напружена праця. Вона перетворює талант на реальну творчу силу ( там само, с. 420).

У сучасній «Енциклопедії освіти» за ред. В.Г.Кременя (2008) наведено 2 грунтовні статті про обдарованість дітей і талант, в яких певним чином підсумовуються останні дані про ці феномени.

Наведені визначення обдарованості, таланту, геніальності (і їх перелік можна продовжити) свідчать про необхідність комплексного підходу до їх розгляду, який би об’єднав існуючу «поліметодологічність», багаторівневість, різноаспектність цих феноменів. Вони мають розглядатися як системні властивості особистості, які відповідають різним галузям наукового пізнання. Сам процес визначення цих явищ ще далеко не закінчений.

Складовими обдарованості є : здібності, соціальні умови життя та система саморозвитку.

Розрізняють такі види обдарованості:

• за широтою виявлення – загальна або спеціальна;

• за типом переважаючої діяльності – інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна, конструкторська, лідерська (організаторська);

• за інтенсивністю виявлення – підвищена готовність до навчання, обдарована, високообдарована, особливо обдарована;

• за видом виявлення – наявна, прихована;

• за темпом психічного розвитку – обдарована з нормальним темпом вікового розвитку або зі значним його випередженням;

• за віковими особливостями виявлення – стабільна або перехідна (вікова);

• за особистісним, гендерним (соціально статевим) або іншими особливостями.

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарованих дітей.

У психології закріпилося вчення про 2 види загальної обдарованості: інтелектуальну і творчу креативність. Виявлено також незалежні типи художньої і практичної обдарованості.

Індивідуальну обдарованість розрізняють за типами:

• раціонально-мислительний – необхідну ученим, політикам, економістам;

• образно-художній – дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам;

• раціонально-образний – історикам, філософам, учителям;

• емоційно-почуттєвий – режисерам, літераторам.

Сфери обдарованості наступні:

1. Інтелектуальна. Обдарована дитина вирізняється доброю пам’яттю , жвавим мисленням, допитливістю, добре розв’язує різні задачі, звьязно викладає свої думки, може мати здібності до практичного застосування знань.

2. Сфера академічних досягнень. Це успіхи дитини в математиці, фізиці, читанні та ін..

3. Творчість, креативність. Дитина дуже допитлива, виявляє незалежність і оригінальність мислення, висловлює оригінальні ідеї.

4. Спілкування. Добре пристосовується до нових ситуацій. Легко спілкується і з дорослими, і з дітьми, виявляє лідерство в іграх і заняттях з ровесниками, ініціативна, бере на себе відповідальність за свої дії.

5. Художня діяльність: Великий інтерес до візуальної інформації, захоплена художніми заняттями, оригінальними творчими задумами. Виявляє інтерес до музики. Легко відтворює мелодію, охоче співає, намагається створювати музику.

6. Рухова сфера. Гарно розвинена моторика, чітка координація, широкий діапазон рухів, добре володіє тілом, високий рівень розвитку основних рухових навичок.

Розрізняють різні рівні обдарованості: здібність, обдарованість, талант, геніальність.

Здібності – індивідуальні риси особистості, які дають змогу за рівних умов успішніше опановувати певну діяльність, розв’язувати завдання, проблеми, характерні практично для кожної людини.

Визначення обдарованості, творчої обдарованості, таланту, геніальності дивись вище.

Тлумачення поняття обдарованості в історичному плані і сучасності приводимо в таблиці 1.