50. Сутність індивідуально-соціалізуючого характеру тьюторства.
Тьюторство - практика індивідуального освітнього супроводу, орієнтована на побудову та реалізацію персональної освітньої стратегії, що враховує: особистий потенціал людини, особисту освітню та соціальну інфраструктуру і завдання основної діяльності. До компетенції тьютора, таким чином, пред'являється декілька вимог, що включають здатність працювати з антропологічним, соціальним і діяльнісним змістом одночасно. Основна увага тьютора спрямований на розкриття особистісного потенціалу супроводжуваного через базову діяльність.
„Тьютор” – педагог–наставник, порадник, друг, захисник студента, походить від англійського „tutor” і латинського – „tueor”, що означає спостерігаю, піклуюся. Згідно з зарубіжним досвідом, тьютори навчають за спеціальністю і виховують студентів у аудиторний чи позааудиторний час.
Позиція тьютора має стосунок до індивідуально орієнтованої педагогіки. Її особливість полягає в тому, що немає чітко розробленої освітньої програми для людини, зміст якої від неї не залежить, а є лише сама особистість, і якою вона зробить свою освіту, такою вона і буде.
Основною формою роботи тьютора є індивідуальна робота з кожним студентом групи. Діяльність тьютора спрямована на допомогу в адаптації першокурсників та студентів факультетів, виховання у студентів почуття цивільної відповідальності та патріотизму, на їх всебічне культурний розвиток, на створення в групі атмосфери дружби і взаємодопомоги, сумлінного ставлення до навчання, залучення студентів до наукової і громадській роботі. Для проведення навчаньно-виховної роботи він використовує збори, бесіди зі студентами, зустрічі з випускнікамі університету, проводить екскурсію і т.п.
Перехід до тьюторства викликаний об’єктивною потребою переходу до індивідуально орієнтовної системи навчання. Це робота не з колективом учнів, а, перш за все, — з індивідом.
51 Класифікація методів виховання студентської молоді
Поняття "метод виховання" - досить складне, що обумовлено багатогранністю того процесу, який має відображати ця педагогічна категорія.Цілком обґрунтованим видається позиція, яка об'єднує всі означені підходи. Методи виховання - це система специфічних прийомів і способів виховної роботи для досягнення поставлених виховних цілей.Прийом виховання - це частина методу виховання, необхідна для ефективнішого застосування методу в умовах конкретної педагогічної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу.
Найактуальнішою проблемою теорії виховання є проблема класифікації методів виховання. Класифікація - це групування методів виховання за певними ознаками, встановлення зв'язків між групами. У процесі розвитку педагогічної науки мали місце різні підходи до їх класифікації.
На сьогодні відомою класифікацією є підхід російського дослідника В. О. Сластьоніна, який вирізняє такі методи виховання: методи формування свідомості особистості, в основі яких лежить слово педагога;
- методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки, які ґрунтуються на практичних діях вихованців;
- методи стимулювання діяльності та поведінки, які в своїй основі мають емоційні аспекти засобів стимулювання;
-методи самовиховання.
У вітчизняній педагогіці найпопулярніша класифікація методів виховання дослідника С. У. Гончаренка:
методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад);
методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій);
методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення)
