46. Характеристика рівнів виховальних відносин та шляхи їх формування.

Обґрунтовуючи рівні взаємодії, ми далекі від того, щоб зво­дити в абсолют поняття “рівність” (учня і педагога) і “повна свобо­да” (дітей), особливо як умов і основи підходу до особистості. Тому, вивчаючи теоретико-методичні основи взаємин учителів і школярів, ми розглядаємо три рівні взаємодії з урахуванням діалектики наступ­ності, не в статичному, а в динамічному плані, не ізолюючи співро­бітництво від співпідпорядкування і співтворчості, і тим більше, не протиставляючи їх.Співпідпорядкування — це відносини, побудовані на стро­гому дотриманні нормативних прав і обов’язків учасників на­вчально-виховного процесу. Воно є основою співробітництва і співтворчості у діяльності більшості педагогів, проте у зв’язку з по­вільним виконанням завдань модернізації школи, низькою культурою і моральним нігілізмом деяких суб’єктів виховання, недостатнім рівнем підготовки педагогічних кадрів нерідко призводить до дефор­мації і заморожування поступального розвитку шкільних відносин.Співробітництво — це взаємодія, відносини_у які спира­ються на співпідпорядкування, однак учитель і учень об’єднані як рівноправні партнери спільним діалогом і діяльністю, спрм мованими на диференційовано-колективні форми роботи. Вони обоє — суб’єкти навчально-виховного процесу. У взаєминах суб’єктів, — писав С.Л. Рубінштейн, — немає ніякого принципового привілею у мого приватного “Я”. Тому відносини між ними зворотні. Стан кожного партнера — задоволеність учителя й успіх учня — це їхнє спільне досягнення. Відмінність співробітництва від співпідпо­рядкування — його набагато розвинутіша діалогічність. Проте без монологічної спрямованості вчителя на формування свідомої дис­ципліни, порядку, основних моральних норм, без переконання і ви­могливості, поєднаних з повагою до дитини, співробітництво було б неможливим. У цьому—його наступність із співпідпорядкуванням. Взаємодія при співробітництві будується на взаємоповазі, взаємо- інтересі, взаємодовір’ї. Великої питомої ваги у діяльності вчителя набувають: 1) доброзичливість, терпляче переконування; 2) особистий приклад; 3) організація самостійної роботи; 4) довір’я; 5) поетапний уплив; 6) порада; 7) прохання; 8) гумор; 9) захоплення перспективою, відкритість; 10) любов до предмета та інші прийоми. Співробітництво забезпечує добре ставлення учнів до школи і вчителя, турботу дітей одне про одного, формування свідомого ставлення до навчання і сприйняття навколишньої дійсності, тобто позитивні властивості й якості особистості, індивідуальну спрямованість на саморозвиток, критичні самовідносини.

Найвищим рівнем взаємодії вчителя і школярів у процесі формування виховуючих стосунків є співтворчість. Вона включає в себе співпідпорядкування і співробітництво, при якому суб’єкти об’єднані творчим діалогом-пошуком нового у змісті та засобах навчання і виховання, з метою активного саморозвитку та самовираження особистості кожної дитини, а також виявлення всіх потенційних можливостей учителя.

У монографії А.М. Бойко “Теорія та методика формування виховуючих відносин у загальноосвітній школі” обґрунтовані 8 позитивних моделей виховуючих відносин учителів і учнів. Образно вони визначені так: “Оптиміст”, “Об’єктивіст”, “Ерудит”, “Затійник”, “Талант”, “Умілець”, “Артист”, “Душа”¹. В.О. Кан-Каликом абстраговані 8 негативних моделей спілкування педагогів і учнів на уроках: “Монблан”, “Китайська стіна”, “Локатор”, “Я сам”, “Робот”, “Гамлет”, “Друг”, “Тетеря”.