40. Виховання як спеціально організований процес цілеспрямованого формування особистості студента у вищому навчальному закладі. Поняття «формування», «соціалізація», «розвиток»

Великого значення А. С. Макаренко надавав естетичному вихованню, вважаючи, що прагнення до прекрасного закладено в людині від природи. Засобами естетичного виховання вважав красу природи, пісні, музику, образотворче мистецтво, художню літературу, кіно, театр, чистоту й охайність у всьому, розкішну шкільну садибу, приємне навколишнє оточення, естетичне оформлення власних кімнат, гарний одяг, взаємини в колективі тощо.

У своїх творах ("Педагогічна поема", "Прапори на баштах") А. С, Макаренко яскраво демонстрував значення фізичного виховання у всебічному розвитку особистості. Він вважав, що головним інструментом виховання є колектив. Об'єктом вихованням має бути цілий колектив, на який потрібно спрямовувати організований педагогічний вплив. На його думку, у центрі уваги має бути організація нових перспектив для конкретної особистості, колективу, суспільства загалом.

Центральною ланкою у його педагогічній системі є особистість. Він вважав, що успішне формування особистості молодої людини передбачає створення таких умов, використання такої виховної технології, коли вихованці водночас стають і вихователями. Виховний процес має орієнтуватися не на негативні, а на позитивні риси особистості.

На думку польського вченого С. Гінецинського, виховний процес загалом і в межах окремого напряму можна спостерігати чи організовувати на декількох рівнях.

Перший, так званий, соцієтарний рівень, дає уявлення про виховання як постійну функцію суспільства на будь-якій стадії його розвитку в контексті загальної значущості культури, а саме такого аспекту життя соціуму, який пов'язаний із трансляцією культури в усіх її формах і виявах. В Україні виховні цілі цього рівня визначено в законі "Про освіту", у Конституції України, у Міжнародній конвенції про права людини та інших державно-політичних документах, у яких виявлено освітньо-виховну політику нашої країни і всього міжнародного співтовариства.

Другий, інституційний рівень передбачає реалізацію виховних цілей і завдань в умовах конкретних соціальних інститутів. Тобто організацій і установ, що їх спеціально створюють для цього, наприклад, дитячі будинки і школи-інтернати, дитячі садки, школи й ВНЗ, будинки творчості й центри розвитку.

Третій, соціально-психологічний рівень зумовлює виховання в умовах окремих соціальних груп, асоціацій, корпорацій, колективів. Наприклад, колектив підприємства впливає на своїх співробітників, асоціація бізнесменів - на своїх колег, асоціація матерів загиблих воїнів, виступаючи проти війни, - на державні органи, асоціація педагогів - на розвиток творчого потенціалу педагогів.

Четвертий, .міжособистісний рівень визначає специфіку виховання як практику взаємодії між вихователем і вихованцями, з урахуванням індивідуально-психологічних та особистісних особливостей вихованців. Приклади такої практики: батьківське виховання, праця соціального психолога і педагога в роботі з дітьми, вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку інтелектуального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів.

П'ятий, інтраперсональний рівень, власне кажучи, є процесом самовиховання, що його людина здійснює як виховний вплив на саму себе в різних життєвих обставинах, наприклад, у ситуаціях вибору й конфлікту, у процесі виконання навчальних завдань, у період складання іспитів чи під час спортивного змагання.

У процесі теоретичного обгрунтування і пояснення природи виховання виокремлюють три основні парадигми, які репрезентують ставлення до соціальних і біологічних детермінант.

Парадигма соціального виховання (П. Бурд'є, Ж. Крапля, Л. Кро, Ж. Фурастьє) орієнтується на пріоритет соціуму у вихованні людини. її прихильники пропонують корегувати спадковість за допомогою формування відповідного соціокультурного світу вихованця.

Прихильники другої, біопсихологічної парадигми (Р. Галь, А. Медичі, Г. Міаларе, К. Роджерс, А. Фабр) визнають важливість взаємодії людини із соціокультурним світом і одночасно обстоюють незалежність індивіда від впливів останнього.

Третя парадигма акцентує увагу на діалектичній взаємозалежності соціальної й біологічної, психологічної та спадкоємної складових у процесі виховання (А. Макаренко, В. Сухомлинський).

Вищі навчальні заклади мають готувати свідому національну інтелігенцію, сприяти оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню її духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який Забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів.

Цієї мети можна досягнути через:

■ виховання майбутніх фахівців авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної, світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;

■ створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, через залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідницької, технічної, культурно-просвітницької, правоохоронної та ін.);

■ збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу; • формування "Я - концепції" людини-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної досконалості; пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотичних речовин, викорінення шкідливих звичок, зокрема тютюнокуріння.

Отже, виховання студентів - процес творчий, зорієнтований на проблеми, пов'язані зі специфікою вищого навчального закладу, на особливості регіону. В ідеальній перспективі вищі навчальні заклади освіти мають стати школою саморозвитку, самоуправління, самодисципліни, свідомої відповідальності, співробітництва й творчості викладача й студента.

(http://pidruchniki.com/15931106/pedagogika/sut_zmist_zavdannya_protsesu_vihovannya_vischomu_navchalnomu_zakladi)