21. Методологічні основи дидактики вищої школи. Філософія освіти.

Методологія дидактики - вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання дидактичного процесу.

Виділяють такі методологічні підходи (В. Лозова):

Системний підхід передбачає, що відносно самостійні компоненти педагогічного процесу розглядаються не ізольовано, а в їх взаємозв'язку, що дозволяє виявити загальні системні властивості й якісні характеристики, які складають систему окремих елементів.

Особистісний підхід вимагає визнання осо­бистості як продукту суспільно-історичного розвитку, носія куль­тури, ЇЇ унікальності, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору у вихованні на природний процес саморозвитку здібностей, творчого потенціалу, самовизначення, самореалізацію, самоствердження, створення для цього відповід­них умов.

Діяльнісний підхід спрямова­ний на те, щоб організувати діяльність суб'єкта, в якій він був би активним суб'єктом пізнання, праці, спілкування, свого розвитку.

Етнопедагогічний підхід. Індивід живе в конкретному соціокуль-турному середовищі, належить до певного етносу, тому виховання повинно спиратися на національні традиції народу, його культуру, звичаї, навички при проектуванні й організації педагогічного про­цесу. З одного боку, необхідно вивчати, формувати це середовище, а з другого — використовувати його виховні можливості.

Аксіологічний (ціннісний) підхід, який забезпечує вивчення явищ з метою виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства, в якому людина є найвищою цінністю.

Гуманістичний, який передбачає духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування стосунків між студентами, викладачами й студентами на основі поваги, довіри, чуйності, доброзичливості, уваги, співчуття, віри у можливості людини;

Ресурсний, що зосереджений на питаннях органі­зації навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток по­тенційних можливостей кожного студента;

Синергетичний, який полягає в здійсненні самореалізації і саморозвитку особистості на основі постійної взаємодії із навколишнім середовищем, яке сприяє формуванню нових якостей особистості;

Компетентнісний, що передбачає аксіологічні, мотиваційні, рефлексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, які відображають розширення не тільки знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно - ціннісного ставлення до дійсності.

Охарактеризовані методологічні підходи є орієнтирами дослідження проблем дидактики, уможливлюють всебічне і системне вивчення основних компонентів процесу навчання. Результати аналізу сучасних методологічних підходів свідчать про їхні значні пошукові можливості у вивченні та розширенні дидактичної теорії і вдосконаленні практики навчання [Лозова В.І., Тройко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання].

Філософські напрями, концепції (лат. conceptio — сукупність, система — система поглядів на ті чи ті явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії), також є методологічною базою педагогіки, у тому числі дидактики вищої школи. Це екзистенціалізм, неопрагматизм, неотомізм, неопозитивізм, біхевіо­ризм та ін.

Екзистенціалізм (лат. existentia — існування) — філософсь­ка основа індивідуалізації навчання. Як філософія існування, переживання людиною свого буття у світі пропонує крайній інди­відуалізм, протиставлення особистості суспільству і колективу. Виховання на думку Дж. Кнеллера, У. Баррея, О.Ф. Больнова та ін. мало чим допомогає особистості: людина є те, що вона сама з себе зробить. Життя, природа, інтуїція – ті сили, що допоможуть визначити шляхи самореалізації особистості.

Неопрагматизм (грец. пео — новий і prahma — дія, діян­ня) — філософська основа педагогіки самоствердження особис­тості. Джерело розвитку особистості знаходиться тільки у ній самій, вони аж ніяк не створені суспільством. Суспільство має лише сприяти або не заважати цьому розвитку. Представники: А. Маслоу, Е. Келлі, К. Роджерс.

Неотомізм (лат. пео — новий і Thomas — Фома) — філософсь­ка основа релігійного виховання. Виховання має будуватися на пріоритеті духовного начала. Треба виховувати загальнолюдські доброчинності: гуманізм, доброту, чесність, любов, непротивлення Богу і його випробуванням, покору, тер­піння, сумління.

Неопозитивізм — філософська основа педагогіки раціоналі­зму. Виховання має бути звільнене від світоглядних ідей, від ідеології. Основне завдання виховання – формування раціонально мислячої людини, здатної само прогнозувати свій розвиток. [Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи].