III рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати кваліфікацію спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

• Визначення змісту освіти (навчальні плани і програми);

• Визначення структури спеціальностей у межах затвердженого плану прийому і встановлення правил прийому;

• Створення у складі вузу навчальних закладів і науково-виробничих організацій різних типів;

• Установлення різних рівнів посадових окладів у межах фонду заробітної плати;

• Організації навчальних підрозділів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

• Використання для заохочення викладачів частини коштів, які надходять за підготовку спеціалістів;

IV рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати кваліфікацію магістра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

• Визначення змісту освіти;

• Визначення структури і плану прийому;

• Установлення тривалості навчання;

• Присвоєння й присудження вчених ступенів і звань;

• Фінансування за найбільш високими нормативами, що встановлюються щорічно у межах коштів, передбачених міністерствам

і відомствам на підготовку кадрів;

• Самостійного створення у своїй структурі навчальних закладів і наукових установ різних типів (ліцеї, коледжі, інститути підвищення кваліфікації, науково-дослідні інститути тощо) у межах асигнувань, передбачених у бюджеті на фінансування цих навчальних закладів і установ;

• Самостійного планування та розвитку пошукових і фундаментальних досліджень у межах додаткових позаконкурсних

бюджетних асигнувань;

• Самостійного розпорядження усіма видами асигнувань.

2. Педагогіка вищої школи як наука, її місце в системі педагогічних наук.

Педагогіка вищої школи — це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог держави. (Вітвіцька).

Метаю цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Педагогіка вищої школи, що виникла на базі загальної (шкільної) педагогіки, розглядає вищі рівні навчання та виховання дорослої людини. Вона тісно пов’язана передусім з науками психолого-педагогічного циклу: — історією педагогіки, яка вивчає педагогічні ідеї та системи освіти в їх розвитку; — віковою педагогікою (дошкільною, шкільною, педагогікою дорослих (андрогогікою)), що досліджує закономірності навчання й виховання, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп; — дефектологією, зосередженою на вивченні форм і методів навчання людей з фізичними та розумовими вадами (сурдопедагогіка (грец. surdus — глухий), тифлопедагогіка (грец. tuphlos — сліпий), олігофренопедагогіка (грец. olugos — малий і phren — розум), логопедія (грец. logos — слово і paideia — виховання, навчання)); — професійними педагогіками, що вивчають закономірності, здійснюють теоретичне обґрунтування, розробляють принципи, технології виховання і навчання людини, орієнтованої на конкретну професійну сферу діяльності; — порівняльною педагогікою, що досліджує закономірності функціонування і розвитку освітніх і виховних систем в різних країнах шляхом зіставлення; — соціальною педагогікою, що вивчає закономірності та механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі розв’язання  політичних, економічних та інших проблем суспільства; — гендерною (англ. gender, від грец. genos — рід) педагогікою, що функціонує як сукупність підходів, спрямованих на формування статеворольової поведінки в суспільстві; — частковими, або предметними, методиками, які досліджують закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у навчальних закладах всіх типів.

 Категорії як найбільш загальні поняття науки в різних галузях педагогіки не різняться за назвами (виховання і навчання, освіта). Однак вони мають свою специфіку за­лежно від того, який ступінь навчання розглядають. Різ­няться певною мірою методи виховного впливу на особис­тість, які застосовують у школі і вищому навчальному за­кладі. Саме спільність категорій уможливлює включення педагогіки вищої школи до системи педагогічних наук, а специфіка цих категорій є основою становлення педагогіки вищої школи як самостійної галузі досліджень і практики.

       Підготовка фахівця з вищою освітою передбачає виховання, професійну освіту і навчання. Під вихованням сту­дентської молоді розуміють формування протягом навчання у вищому навчальному закладі морально-психологічної готовності самовіддано працювати за обраним фахом. Освіта студентів передбачає володіння загальними і професійними знаннями, виробничими уміннями і навичками згідного з профілем. Навчання студентів охоплює весь процес фахової підготовки спеціаліста з вищою освітою, знання якого завжди можуть бути застосовані на практиці.

       Джерелом розвитку педагогіки вищої школи є педагогічна спадщина минулого; сучасні педагогічні дослідження проблем педагогіки вищої школи (збагачують педагогічну думку новими ідеями з питань удосконалення навчально-виховного процесу у вищій школі); передовий педагогічний досвід (дає змогу визначити певні закономірності, які живлять нові теорії, концепції, прогнози); зарубіжний педагогічний досвід (критично осмислений, збагачує педагогічний процес інноваціями).

       Використання означених джерел у розвитку педагогіки вищої школи дає змогу не лише враховувати нові освітньо-виховні проблеми, що постають перед суспільством, а й оптимально поєднувати традиції і новаторство у сфері вищої освіти. (Фіцула М. М.)