1. Андрагогіка як галузь педагогічної науки про навчання і освіту дорослих людей

Андрагогіка (від гр. аner аіndros _ "доросла людина", "зрілий чоловік", ago _ "веду") - теорія навчання дорослих, яка вивчає специфічні закономірності засвоєння знань і вмінь дорослим суб'єктом у процесі навчальної діяльності, а також особливості керівництва останнього з боку професійного педагога.

Поняття «андрагогіка» було введене в науковий вжиток в 1833 німецьким істориком педагогіки А. Каппом (книга «Platon's Erziehungslehre, als Pädagogik für die Einzelnen und als Staatspädagogik») і розвинуте у теорію освіти для дорослих американським педагогом Мальколмом Ноулзом (1913–1997). Поняття Андрагогіка має поширення в спеціальній англійській і німецькій науковій літературі. Існують кафедри андрагогіки, підрозділи науково-дослідних інститутів і підручники з цієї дисципліни. В андрагогічних дослідження існує як емпіричний, так і теоричний (герменевтика) напрямок. Першим емпіриком вважається Едвард Торндике (Edward Thorndike), до лідерів герменевтичного напряму належить Едвард Ліндеман (Eduard C. Lindemann). Андрагогія як комплексна дисципліна повязана в першу чергу з клінічною психологією, соціологією, соціальною психологією і філософією.

Андрагогіка об'єднує знання про специфіку навчання дорослої людини з урахуванням її віку, освітніх та життєвих потреб, реальних можливостей, індивідуальних особливостей і досвіду, психіки і фізіології. Ця наука вивчає зміст, форми, методи та засоби організації навчання дорослих людей з метою полегшення їхнього навчання, вдоволення їхніх освітніх потреб, підвищення операціональності отриманої освіти під час вирішення життєвих проблем, досягнення індивідуальних цілей, самореалізації особистості.

Взагалі на сьогодні існує декілька підходів до визначення андрагогіки. Перший підхід базується на спростуванні всіх підстав вважати андрагогіку самостійною наукою.  Захисники цієї позиції  вважають, що навчання і освіта дорослих – галузь  дослідження, що належить наукам, які були сформовані раніше (соціологія,  психологія, антропологія, економіка тощо). Прихильники другого підходу, насамперед американські дослідники,  вбачають в андрагогіці в основному прагматичне і практичне значення, рецепти поводження дорослого учня і викладача під час навчання. Третій підхід трактує андрагогіку як досить незалежну наукову дисципліну. Ця концепція одержала широку підтримку в центральній і східній Європі. Прихильники четвертого підходу розглядають андрагогіку не просто окремо від педагогіки, а, як і педагогіку, складовою частиною інтегральної науки про навчання і освіту людини протягом всього життя [2].

Андрагогічна модель навчання складається зі свідомого прагнення людини до самореалізації, самостійності, самоуправління. Людині належить основна роль у процесі навчання; вона має життєвий досвід (побутовий, професійний, соціальний), який може бути джерелом навчання як самої людини, так і колег; людина навчається для вирішення важливої життєвої проблеми і для досягнення конкретної мети; розраховує на негайне використання отриманих під час навчання вмінь, навичок, знань. Навчальна діяльність значною мірою визначається часовими, просторовими, побутовими, професійними, соціальними факторами, які можуть обмежувати процес навчання або сприяти йому; процес навчання організований на всіх етапах: планування, реалізація, оцінювання, корекція. Андрагогічні принципи навчання у вищих закладах освіти — основні принципи, що визначають специфіку навчання дорослих. До них належать пріоритет самостійного навчання; принцип спільної діяльності, ґрунтування на досвіді того, хто навчається, індивідуалізаціянавчання; системність навчання, контекстність навчання, актуалізація результатів навчання; ефективність навчання, розвиток освітніх потреб, усвідомлюваність навчання.

Форми освіти дорослих широко використовують у підготовці кадрів: професійно-технічна освіта; середня професійна освіта (заочні середні професійні навчальні заклади, вечірні та заочні відділення денних середніх професійних навчальних закладів); вища освіта; післядипломна освіта; а також у неформальній освіті — професійно спрямовані й загальнопросвітницькі курси навчання; курси інтенсивного навчання дорослих (вечірня і заочна форми).