Лекція № 5

Роди і жанри літератури

Рід – вид – жанр – жанровий різновид. Метажанр

Система епічних жанрів

Система ліричних жанрів

Система драматичних жанрів

Ліро-епос

Проміжні, суміжні родожанрові утворення

метажанрові утворення

5.1. Загальне поняття про роди та жанри. Метажанр

Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів i жанрів. Розділ літературознавства, який вивчає категорії роду та жанру, французький науковець П. ван Тігем назвав генологією (від давньогр. genos – рід і lodos – слово, вчення). Паралельно вживаються також терміни жанрологія та генерика. Те, що стосується поняття літературного роду, є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджується з тим, що існує три літературних роди – епос, лірика та драма, проте відносно жанру (від фр. genre, похідного від лат. genus – рід, плем’я) – маємо piзнi, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям „жанр” уживається ще й поняття „вид”. Досить зазначити також, що, як у підручниках, так i в солідних теоретичних працях, терміном „жанр” нерідко позначають рід („ліричний жанр”), вид („жанр повісті”) i різновид („епічна драма”). А втім, у перекладі з французької жанр – це є рід i вид. Отож, спершу треба визначитися з термінологією. Більш логічною видається триступенева родо-жанрова класифікація: рід – жанр – жанровий різновид. Саме таку класифікацію пропонував ще 1975 року на республіканській конференції в Одесі С. Крижанівський [Див.: 34].

Рід – це cnoci6 вираження художнього змісту або, як конкретизує це визначення В. Халізєв, – сукупність „принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так i художнього мовлення” [39, 9].

Жанр – це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається та збагачується, або, як свідчить „Літературознавча енциклопедія”, жанр – „тематичний, технічно усталений тип художньої творчості, специфічний для кожного різновиду мистецтва, який визначається своєрідністю зображення” [25, І, 364]. Саме визначення жанру настроює читача на певний зміст. У такому розумінні жанрами є епопея, роман, новела, поема, медитація, ода, трагедія, водевіль тощо.

Частина жанрів поділяється на жанрові різновиди. За змістовим принципом, наприклад, роман ділиться на такі жанрові різновиди: історичний, філософський, політичний, родинно-побутовий і т. д. Поема може бути героїчною, сатиричною, бурлескною; трагедія – міфологічною, історичною, романтичною.

Окремі жанри, переважно ліричні (оди, гімни, псалми, ліричні портрети), жанрових різновидів не мають.

Кожна доба в розвиткові літератури має свої найбільш поширені жанри.

Існують й інші класифікації родо-жанрової системи. Скажімо, А. Ткаченко пропонує чотириступеневу її класифікацію: рід – вид – жанр – різновид. „Конкретизується це, наприклад, так, – зазначає він, – 1. Епос. 2. Роман. 3. Історичний роман. 4. Історичний роман з реальними історичними особами (один різновид); без реальних історичних осіб (другий різновид)” [35, 63].

Т. Бовсунівська пробує запровадити шестиступеневу родо-жанрову класифікацію, засновану „на принципі масштабування”: Рід – вид – жанр – піджанр – його модифікація – асиміляція жанру [Див.: 10, 14]. Ілюстрацією до подібної класифікації, на її погляд, може бути така схема: епос – роман – історичний роман – романтичний історичний роман вальтерскоттівського типу „Квентін Дорвард” – лжеісторичний роман „Анжеліка, маркиза ангелів” Анн і Серж Голон [Див.: 10, 14].

В останні десятиріччя в світовому літературознавстві з’явилося поняття метажанр (від давньогр. meta – після, через і genos – рід, вид). „Літературознавча енциклопедія” дає таке визначення цьому поняттю: „Метажанр – позародовий жанр, що охоплює та зумовлює інші жанрові форми” [25, ІІ, 390]. Т. Бовсунівська наводить три інтерпретації поняття метажанру: „Російська дослідниця Р. Співак розуміла метажанр як „структурно виражений, нейтральний по відношенню до літературного роду, стійкий інваріант багатьох історично конкретних способів художнього моделювання світу, об’єднаних загальним предметом зображення”. Метажанр за Н. Лейдерманом – це якийсь „провідний жанр”, „принципова спрямованість змістовної форми..., притаманна цілій групі жанрів та окреслююча їхню семантичну родову спільність”. Метажанр уявлявся досліднику структурним принципом побудови художнього світу, який „поширюється на конструктивно близькі, а потім на все найвіддаленіші жанри, орієнтуючи їх структури на освоєння дійсності відповідно до пізнавально-оцінного принципу методу, пануючому у напрямі”. О. Бурліна розуміє метажанр як „вивершений просторово-часовий тип завершення твору, що виражає певну конкретно-історичну концепцію”. Для неї метажанр – це культурологічний аспект жанру. „Метажанр – це спосіб функціонування методу в культурі, коли досвід засвоюється не через строгий кількісно-якісний канон, не через жорстко встановлені ознаки твору, а через концептуальну позицію, через загальні просторово-часові відносини”, – пише О. Бурліна” [10, 11].

На наш погляд, метажанр – це таке синтетичне міжродове й суміжне утворення, що має ознаки всіх трьох літературних родів, а також дотичних до них жанрів науки чи мистецтва, об’єднаних за певною ознакою. Наприклад, спільним задумом письменника („Людська комедія” О. де Бальзака), зверненням до пам’яті (мемуари) чи до постатей реальних історичних особистостей (художня біографія) тощо. Метажанровими утвореннями є фантастика, детективи тощо. У кожному із зазначених випадків ми маємо справу з творами різних жанрів (роман, повість, новела, оповідання, нарис – у Бальзака; подібні жанрові форми можуть мати фантастична чи детективна проза; лист, щоденник, літературний портрет, некролог, нотатки, есе, нарис, повість, роман, епопея, автокоментар – у мемуарах; оповідання, повість, роман – у художній біографії).