17.Галицько-Волинська держава-правонаступниця Київської Русі.

У 1199р. з”явилося нове державне об”єднання-Галицько-Волинське князівство. 1 етап(1199-1205р.)- утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан,волинський князь Роман придушує опір великих бояр і об’єднує Галичину і Волинь. Вже 1202р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем.2 етап(1205-1238р.)- тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа(1205р) розпочинається 30-річний період боротьби за галицький стіл. Данило Галицький(1238р.).3 етап(1238-1264)- об’єднання та піднесення. Активна боротьба із золотоординським ігом. Монгольське нашестя. Відбудова князівства. Налагодження союзницьких відносин і Польщею,Угорщиною та Литвою.1258р. Орда починає масовий наступ.1264р. помирає князь Данило. 4 етап(1264-1323)- стабільність та піднесення. На зламі 13-14 ст. відновилась єдність держави під владою ЮріяI (1301-1313р.) Розквітли міста,піднеслася торгівля,зріс економічний добробут. Наступниками ЮріяI стали його сини- Андрій та ЛевII(1315-1323р.).5 етап(1323-1340)-занепад.Через загибель Андрія та Лева ,майже 2 роки Галицька держава була без правителя.Посилився ординський вплив,безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю.Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася.ЇЇ землі опинилися під владою чужоземців:Галичина-під Польщею,Волинь-під Литвою,Буковина-у складі Молдавського князівства.

18.Охарактеризуйте розвиток культури в 2-й пол.17-1-й пол.18ст.

Розвиток української культури в другій половині XVII—XVIII ст. відбувався за досить складних, часом суперечливих умов. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька політика українських гетьманів, спрямована на підтримку Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва. Найяскравіше така політика виявилася за гетьманування Івана Мазепи. Водночас розвиток української культури стримувався розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їх розвитку.

Прагнення встановити контроль над культурним життям українців — характерна риса колоніальної політики будь-якої з держав, що володіли землями України. Так, приміром, наступ царату на державність України відбувався одночасно з посиленням утисків у царині культури.

Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування 1687 р. Української православної церкви Московському патріархатові. Іншим кроком царського уряду, що посилював втручання царату в духовне життя України, були всілякі цензурні утиски стосовно українського книгодрукування. Зокрема, з 20-х pp. XVIII ст. впроваджувався суворий цензурний контроль Синоду над Київською та Чернігівською друкарнями. У такий спосіб теж заборонялося друкувати книги українською мовою.

Після Полтавської битви справи української освіти підпали під контроль царського уряду: за царським указом було скорочено кількість студентів Києво-Могилянської академії, усунено від викладання осіб, які, на думку російських воєначальників, були недостатньо відданими цареві. Наприкінці XVIII ст. в Російській імперії було здійснено загальнодержавну реформу освіти. На Лівобережній Україні та в Слобожанщині впроваджувалися нові типи шкіл — головні й малі народні училища. Чотирирічні головні народні училища, що відкривалися в Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Харкові, Катеринославі, мали навчати дворянських дітей. У повітових містах було створено дворічні малі училища. Отож, царські реформи перетворили освіту в Україні на привілей вищих верств населення, вона набула станового характеру. Крім того, нові школи використовувалися царським урядом як потужний засіб русифікації: навчання в них провадилося російською мовою.

На Правобережжі та в Західній Україні більшість колегіумів перебувала під контролем єзуїтів. Львівському колегіуму польський король 1661 р. надав прав університету (польський сейм, щоправда, не затвердив цього рішення). Українськими лишалися тільки початкові братські й громадські школи, але й вони переслідувалися польськими можновладцями.