1. Питання тимчасової та стійкої втрати працездатності та їх розв’язання в профпатологічної практиці.

Одною з найскладніших задач, що стоять перед кожним лікарем є вирішення питання про вплив захворювання пацієнта на його працездатність. Кожний раз, коли до поліклініки, стаціонару звертається хворий, коли ми відвідуємо пацієнта на дому, ми дізнаємося про його місце роботи/трудовий анамнез та про потребу у видачі хворому листка непрацездатності. Треба добре розуміти, що зовсім не кожен випадок захворювання призводить до втрати працездатності і навіть при складних захворюваннях у розвинутій формі людина може продовжувати працювати. Більш того, одною з умов повноцінного лікування будь якої хвороби є трудова реабілітація пацієнта, тобто усі наші зусилля направлені на повернення пацієнта до активного життя, до праці.

Втрата працездатності може бути обумовлена різними причинами:

- тяжким станом пацієнта, у якому він не може виконувати свої професійні обов’язки, наприклад у зв’язку з неможливістю пересування.

- загрозою розповсюдження пацієнтом інфекційних хвороб, наприклад при грипі.

- необхідністю у стаціонарному лікуванні, наприклад, під час хірургічного втручання, або додержані ліжкового режиму при амбулаторному лікуванні;

- професійною непридатністю при збереженій працездатності, наприклад, до підводних занурень не допускаються працівники з відсутнім носовим диханням незалежно від їх загального стану.

Втрата працездатності у зв’язку з захворюванням може буди тимчасовою або стійкою. Лікар повинен добре розуміти з чого складається термін у який тимчасова непрацездатність переходить у стійку.

1. При зверненні хворого за медичною допомогою, лікар в разі потреби та при наявності підстав, видає хворому листок непрацездатності на термін до 5 діб.

2. Якщо стан хворого все ще свідчить про втрату працездатності, по узгодженню з завідувачем відділенням чи завідувачем поліклінікою термін непрацездатності може буди продовжено до двох тижнів.

3. Якщо і у цей термін пацієнт не може повернутись до роботи, за рішенням ЛКК – Лікарської Консультативної Комісії листок непрацездатності може бути продовжено на 2 місяці.

Таким чином максимальний термін перебування пацієнта на одному листі непрацездатності складає 75 діб. Якщо і після цього пацієнт не може стати до роботи, пацієнт направляється на МСЕК – Медико-Соціальну Експертну Комісію, - для вирішення питання про встановлення стійкої непрацездатності.

У деяких випадках працівник не може стати до роботи протягом терміну більшого ніж 75 діб, але це зумовлено не стійкою втратою працездатності, а часом необхідним на одужання/відновлення фізіологічних показників. Наприклад, працівник хімічного виробництва, у обов’язки якого входить праця з бензолом та його похідними, переніс операцію з приводу загального захворювання, що супроводжувалась великою крововтратою, та у термін 75 діб рівень гемоглобіну ще не відновився. Як буде показано у відповідному розділі, до роботи з бензолом та його похідними не допускаються працівники з ознаками анемії незалежно від їх загального стану. Але приводу та потреби для подальшого перебування на листку непрацездатності у робітника теж немає. Такому працівнику може бути запропоновано тимчасове переведення на іншу роботу, що не зв’язана з контактом з бензолом та його похідними, на термін ще до двох місяців. І сумарно такий працівник не повернеться до роботи протягом 4 з половиною місяців. Походячи з цього, стійка непрацездатність встановлюється у разі якщо працівник не став до роботи протягом 5 місяців, або якщо він протягом року перебував на листках непрацездатності сумарно 6 місяців на рік чи більше. Хоча у разі деяких захворювань, наприклад, злоякісні новоутворення, та травм стійка непрацездатність може бути встановлена у значно коротший термін.

Встановивши що є тимчасова втрата працездатності а що стійка, треба відповісти на наступне питання – якщо робітник тимчасово непрацездатний, на якій підставі, хто та у якому обсязі буде сплачувати йому гроші? Відповідь на це запитання дає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», згідно до статі 35 якого встановлюється за яких обставин хворої людині «..надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу)..», а у статі 37 обсяги допомоги в залежності від стажу:

- 60% від заробітної плати якщо стаж роботи складає менш ніж 5 років;

- 80% від заробітної плати якщо стаж роботи складає від 5 до 8 років;

- 100% від заробітної плати якщо стаж роботи складає понад 8 років.

Таким чином вирішується питання тимчасової непрацездатності у загальної практиці. Але якщо у хворого захворювання носить професійний характер чи мав місце нещасний випадок на виробництві, то набирає чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Стаття 34 цього Закону визначає, що у разі тимчасової непрацездатності пов’язаної з професійним захворюванням чи нещасним випадком на виробництві хворому:

- виплачується допомога у обсязі 100% від заробітної плати

- відшкодовуються усі витрати на лікування та придбання медичного обладнання

- відшкодовуються усі витрати на дієтичне харчування

- оплачуються усі витрати на санаторно-курортне лікування, а також на проїзд до міста лікування та назад.

- оплачуються витрати на необхідний догляд (масаж, уколи на дому), постійний сторонній догляд та ін.

У разі якщо у разі професійного захворювання або нещасного випадку на виробництві хворі стійко втрачають працездатність або гинуть, їм або членам їх сімей окрім вищезазначених виплат призначаються виплати (пенсія) в залежності від ступеню втрати працездатності.

Таким чином держава у особі Фонду соціального страхування повністю компенсує хворому на професійне захворювання втрачену заробітну плату, витрати на лікування та необхідний сторонній догляд.

Основні завдання та принципи лікарсько-трудової експертизи хворих на професійні хвороби.

Основними завданнями лікарсько-трудової експертизи хворих на професійні хвороби є:

1. Відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

2. Відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

В Україні лікарсько-трудовою експертизою відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №83 від 22.02.1992 «Положення про медико-соціальну експертизу» займаються медико-соціальні експерті комісії (МСЕК). Ці комісії ґрунтуючись на даних всебічного медичного обстеження хворого, професійно-трудового прогнозу та можливості соціально-трудової реабілітації хворого приймають рішення о визнанні хворого інвалідом та встановлення йому ступеню інвалідності.

Інвалідом, згідно до Інструкції про встановлення групи інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України №183 від 07.04.2004. визнається «..особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.» Інвалідністю визнається соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

В залежності від ступеню обмеження життєдіяльності хворому може бути встановлена І, ІІ або ІІІ група інвалідності.

- ІІІ група інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту. У клініці профхвороб ІІІ група інвалідності встановлюється в зв’язку з частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності: значне зменшення (більше ніж на 25% від одної причини) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації.

- ІІ група інвалідності - стійкі, значні функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування, однак не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі. У клініці професійних хвороб ІІ група інвалідності встановлюється у разі повної втрати працездатності. Але у деяких випадках інваліди ІІ групи можуть працювати.

- І група інвалідності - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюється, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі. Інваліди І групи не здатні до будь якої трудової діяльності.

Інваліди з нестійкими, зворотними морфологічними змінами та порушеннями функцій органів і систем організму с частотою раз у 1-5 років підлягають переогляду з метою визначення ефективності відновного лікування та реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації.

Профілактика професійної інвалідності. Медична та трудова реабілітація професійних хворих в Україні.

На відміну від загальної клініки, професійні захворювання можуть бути прогнозовані в залежності від шкідливих факторів з якими контактує працівник. Це дозволяє проводити ефективну профілактику професійних захворювань, запобігаючи розвитку професійної інвалідності. Але перше, що ми повинні зрозуміти – підприємства засновуються для економічно ефективного виготовлення будь яких продуктів чи товарів, надання послуг, виконання робіт, а не для збереження здоров’я працівників, які будуть на них працювати. Тому можлива профілактика професійної патології має обмеженість економічною ефективністю підприємства.

Профілактика профхвороб проводиться у наступних напрямках: