Поліпшення основних фондів

Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності суб’єктів господарювання основні фонди зазнають фізичного(матеріального) та економічного спрацювання, а також техніко-економічного (морального) старіння.

Фізичне (матеріальне) спрацювання основних фондів виникає внаслідок втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового зменшення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціонуванням основних фондів, а й їхньою бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Внаслідок фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні характеристики – знижується продуктивність, збільшується експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Розрізняють фізичне часткове та фізичне повне спрацювання основних фондів. Часткове спрацювання можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повного спрацювання не можна усунути, воно зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими.

Ступінь фізичного спрацювання окремого об’єкта основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:

1. За терміном експлуатації (нормативним та фактичним):

(10)

де К_ф.с – коефіцієнт фізичного спрацювання;

Т_ф і Т_н - відповідно фактичний та нормативний (корисний) терміни експлуатації основних фондів;

ЛВ – ліквідаційна вартість основних фондів у відсотковому виразі до первісної вартості об’єкта .

2. За даними обстежень технічного стану.

Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначається як відношення накопиченої суми спрацювання до їхньої первісної балансової вартості.

Техніко-економічне (моральне) старіння основних фондів – це процес їхнього знецінення до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Вони характеризуються поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення наявних та створення нових засобів виробництва, запровадження нової прогресивної технології.

Таким чином, техніко-економічне старіння виявляється у двох формах:

1. Знецінення старих засобів у результаті зниження вартості їхнього відтворення;

2. Як наслідок знецінення старих основних фондів через створення нових, ефективніших.

Для суб’єктів господарювання дедалі більшого значення набуває врахування техніко-економічного старіння. Поява нових, досконаліших видів машин та устаткування з підвищеною продуктивністю, кращими умовами обслуговування та експлуатації зумовлює неефективність подальшого використання старих засобів праці, оскільки на них виробляється дорожча і гіршої якості продукція, а тому застарілі засоби праці доцільно заміняти новими ще до закінчення їхнього фізичного строку служби.

Техніко-економічному старінню другої форми підлягає переважно активна частина основних фондів.

Фізичне спрацювання і техніко-економічне старіння основних фондів можна усунути частково або повністю шляхом їхнього поліпшення за рахунок проведення технічного огляду і обслуговування, поточного і капітального ремонту, модернізації, рекомендації, технічного переозброєння, а також придбання (спорудження) нових аналогічних об’єктів.

Середньорічна вартість основних фондів певного періоду експлуатації розраховується за формулою:

,      (11)

де n           – кількість років в періоді;

     – середньорічна вартість основних фондів і-го року в періоді, грн.

Середньорічна вартість основних фондів певного року розраховується за формулою:

,              (12)

Де  В_поч        –  вартість основних фондів на початок року, грн.;

  В_вв, В_вив   –   вартість відповідно введених та виведених протягом і-го місяцю основних фондів, грн.;

  К_вв, К_вив  –   кількість повних місяців, протягом яких знаходилися в експлуатації основні фонди, що були відповідно введені в дію та виведені з експлуатації.

Зношування – втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два види зношування – фізичне та моральне. Вимірюється загальним коефіцієнтом зношування основних фондів.

Фізичне зношування – втрата основними фондами своїх споживчих властивостей під час експлуатації в результаті спрацювання деталей, а також бездіяльності і тривалого зберігання в результаті дії факторів зовнішнього середовища (вологості, температури тощо).   Вимірюється рівнем фізичного зношування основних фондів.

Рівень фізичного зношування основних фондів може бути обчислений за такими формулами:

,                                                                      (13)

,                                                           (14)

де  Т_Ф, Т_н – відповідно фактичний та нормативний строк корисного використання основних фондів, роки.

Моральне зношування  – передчасне (до закінчення нормативного строку корисного використання) знецінення основних фондів, викликане здешевленням їх відтворення і/або зростанням продуктивності аналогічних засобів праці. Розрізняють моральне зношування І та ІІ роду.

Моральне зношування І роду  –  зношування, обумовлене підвищенням продуктивності праці виробників основних засобів, що супроводжується зниженням ціни на придбання нових засобів праці. Оцінюється коефіцієнтом морального зношування І роду.

Коефіцієнт морального зношування І роду  визначається за такою формулою:

.                                                   (15)

Моральне зношування ІІ роду  – часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці.

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів визначається за такою формулою:

.                                      (16)

Термін корисного використання – період часу, протягом якого підприємство планує використовувати основні фонди, або протягом якого буде виготовлено запланований обсяг продукції. При його визначенні враховуються: 1) очікуване використання об’єкта основних фондів, його потужність і продуктивність; 2) фізичне та моральне зношування, що передбачається; 3) правові або подібні обмеження щодо строків використання об’єктів тощо.

Технічний догляд і обслуговування основних засобів є складовою частиною технологічного процесу і передбачає виконання робіт на працюючих об’єктах із підтриманням їх у робочому стані, для забезпечення процесу господарської діяльності.

Поточний ремонт виконується при необхідності усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного спрацювання поза технологічним процесом із використанням запасних частин, деталей, вузлів та інших матеріалів.

Капітальний ремонт потребує великих одночасних витрат для відновлення нормального фізичного стану об’єкта шляхом заміни конструктивних елементів основних засобів.

Модернізація основних засобів передбачає удосконалення діючого устаткування з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищенню техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

До нового будівництва належить будівництво комплексу об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворених підприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі. Будівництво здійснюється на нових площах із метою створення нової виробничої потужності.

До розширення діючих підприємств відноситься будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві (споруді), а також будівництво нових і розширення існуючих окремих цехів та об’єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, із метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

До розширення діючих підприємств належить також будівництво філій та виробництв, що виходить до їхнього складу, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на самостійному балансі.

До реконструкції діючих підприємств належить переобладнання діючих цехів та об’єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення, пов’язане з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу і здійснюване в цілому з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників при одночасному поліпшенні умов їхньої праці та охорони навколишнього середовища.

До технічного переозброєння діючих підприємств належить комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки і технології, механізації і автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим, а також щодо удосконалення загальнозаводського господарства та допоміжних служб.

Технічне переозброєння діючих підприємств здійснюється,як правило, без розширення виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об’єкти або види робіт, що розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.

Затрати на технічний огляд, обслуговування і проведення ремонтів основних засобів формують безпосередньо собівартість виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Для визначення прибутку з метою оподаткування підприємства мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, у сумі, яка не перевищує 10% сукупної балансованої вартості всіх груп основних фондів станом на початок року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об’єктів основних фондів групи 1 пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об’єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.

Для визначення прибутку підприємства з метою оподаткування витрати на поліпшення (крім технічного огляду, обслуговування і заміни) основних засобів, які використовуються для здійснення господарської діяльності, у сумі, що не перевищує 5 % балансової їх вартості на початок календарного року формують валові витрати. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних засобів та переносять свою вартість на зменшення валових доходів через амортизаційні відрахування.

Витрати на поліпшення невиробничих основних засобів покриваються за рахунок спеціальних фондів, які створюються за рахунок власних коштів підприємства для їх експлуатації та утримання.

Розділ 5.

Знос та амортизація основних фондів

Безперервний виробничий процес потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою їхнього відношення є поступове відшкодування вартості основних фондів, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація – це процес вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлення. Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їхнього зносу (фізичного і морального), які вносять до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюються і накопичується до певної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопиченні амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

Амортизація відрахування здійснюється за певними нормами.

Норма амортизації – це встановлений річний (квартальний) відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів.

У сучасних умовах господарювання підприємств повинні здійснювати нарахування амортизації згідно із Законів України « Про оподаткування прибутку підприємств » - у податковому обліку та згідно із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 « Основні засоби» - в бухгалтерському обліку.

Цим законом норми амортизації встановлюються у відсотках до балансованої вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

• Група 1 – 2 відсотки;

• Група 2 – 10 відсотків;

• Група 3 – 6 відсотків;

• Група 4 – 15 відсотків;

Суб’єкт господарювання може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують вказаних норм.

У 2013 році згідно із Законом України « Про Державний бюджет України на 2013 рік» підприємства застосовують сім норм амортизації залежно від часу здійснення витрат на придбання основних фондів.

Амортизація окремого об’єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об’єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об’єкта прирівнюється до нуля.

Придбані до 01.01.13 р.			Придбані після 01.01.13 р.
Група основних фондів	Норма, %	Група основних фондів		Нові об’єкти Об’єкти, що були в експлуатації Норма, %
1	1,25	1		2	1,25
2	6,25	2		10	6,25
3	3,75	3		6	3,75
4	15	4		15	15

Амортизація основних фондів груп 2, 3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

З 1 липня 2010 р., з набуттям чинності Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 « Основні засоби », підприємства України здобули право самостійно обирати методи нарахування амортизації.

Розглянемо терміни, що наведені в Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Амортизація – систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їхнього корисного використання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їхнього ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їхнього корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем ( ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Сума очікуваного відшкодування – сума, яку підприємство очікує до відшкодування вартості необоротного активу під час його майбутнього використання, враховуючи його ліквідаційну вартість.

Знос необоротних активів – сума амортизації об’єкта необоротних активів із початку його корисного використання.