• Інвестований (вкладений або сплачений капітал);

• Нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їхньою номінальною (обявленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також можу бути поділений за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

• Статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державних реєстрі суб’єктів господарювання;

• Додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності й управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.

Згідно з П(С)БО 2 до власного капіталу входить:

1. Статутний капітал;

2. Пайовий капітал;

3. Додатковий вкладений капітал;

4. Інший додатковий капітал;

5. Резервний капітал;

6. Нерозподілений прибуток (непоеритий збиток);

7. Неоплачений капітал;

8. Вилучений капітал.

При оргінізації підприємства формується статутний капітал. Статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є вкладом власників (учасників) до капіталу підприємства.

Згідно з ст. 13 Закону України « Про господарські товариства» вкладами учасників і засновників до статутного фонду товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, обладнанням, спорудами, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі іноземній валюті.

Статутний фонд акціонерного товариства не можу бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати діючи на момент створення акціонерного товариства. Засновники акціонерного товариства зобов’язані бути держателями акції на суму не менше 25% статутного фонду і строком не менше двох років.

Цивільний кодекс України (витяг)від 16.01.2013 р. №435-IV

Ст.15 2. Вкладом достатутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужуванні права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, воно підлягає незалежній експертній перевірці.

У товаристві з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальностю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства (ст. 52 (2)).

Пайовий капітал – сума пайових вкладів членів спілок та інших підприємств, що передбачено установчими документами.

Додатковий вкладений капітал – це капітал, який створюється внаслідок:

• Отримання емісійного доходу від розміщення акції;

• Надходження внесків засновників та учасників у розмірах, які перевищують частку кожного в оголошеному статутному капіталі;

• До оцінки активів підприємства;

• Безоплатного отримання необоротних активі;

• Утворення курсових різниць при отриманні внесків до статутного капіталу від нерезидентів у іноземній валюті;

• Надходження засобів на поповнення необоротних активів.

Інший додатковий капітал – сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інших види додаткового капіталу.

Резервний капітал – сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Наприклад, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства зобов’язані щороку відраховувати до резервного капіталу не менше 5% чинного прибутку, причому розмірів резервного капіталу має бути не нижче 25% статутного капіталу. Фінансово-кредитні організації також зобов’язані нараховувати резерви. Для інших підприємств створення резервів добровільне.

Рішення про напрямки використання резервного капіталу приймається власниками підприємства. Таким використанням може бути:

_ покриття непередбачених витрат у випадку недостатньості прибутку;

_ погошення боргів при ліквідації товариства;

_ збільшення статутного капіталу;

_ виплата дивідендів.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Неоплачений капітал – сума заборгованості власників (учасників) за вкладами до капіталу. Сума неоплаченого капіталу вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Вилучений капітал – фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначені підсумку власного капіталу.

К а п і т а л

Виробничі відносини

Відношення власності

Сукупність ресурсів

Оборотний капітал

Основний капітал

Власний капітал

Залучений капітал

Вилучений капітал

Нерозподілений прибуток (непокриті збитки )

Додатковий капітал

Пайовий капітал

Статутний капітал

Емісійний дохід

Добровільно розміщені пайові внески

Загальна вартість внесків

Резервний капітал

Власність акцій власної емісії

Нерозподілений прибуток

Інший вкладений капітал

Неоплачені внески

Частки, викуплені у учасників

Непокриті збитки

Дооцінювання активів

Використання прибутку

Безоплатно отримані оборотні активи

Інший додатковий капітал

Рис. 1. РІЗНОВИДИ КАПІТАЛУ

Розділ 2.

Виробничі фонди підприємства

Термін «фонди» походить від латині і дослівно означає «основа». Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства, так як виробниче підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. В процесі виробництва здійснюється поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру спрацювання.

Згідно Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств » під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

В бухгалтерському обліку використовується термін «основні засоби». Його визначення дається в П(С)БО 7: основні засоби – це матеріальні активи, які підприємства утримують з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Засоби виробництва

Виробничі фонди

Засоби праці

Предмет праці

Оборотні фонди

Основні фонди

Рис. 2. Склад і взаємозв’язок засобів

виробництва та виробничих фондів

Основні виробничі фонди – це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції, а основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва (житлово-комунальне господарство, об’єкти соціально-побутового призначення, будинки відпочинку, дошкільні установи тощо). Активна частина основних виробничих фондів – комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі.

Пасивна частина основних виробничих фондів – всі види виробничих основних фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу та забезпечують нормальне використання активної частини фондів.

Групи основних фондів – сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням, умовами і строком використання необоротних матеріальних активів. Розрізняють поділ основних фондів за групами виробничого призначення, за стандартами бухгалтерського та податкового обліку.

За виробничим призначенням розрізняють такі групи основних фондів:

1) будівлі; 5) транспортні засоби;

2) споруди; 6) інструмент;

3) передавальні пристрої; 7) виробничий інвентар;

4) машини і обладнання; 8) господарчий інвентар.

Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляються (сировина, конструкційні матеріали ), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини і готових виробів (різні допоміжні матеріали-мастила, фарби, тара).

Оцінка основних фондів – визначення цінності основних фондів у вартісному виразі з метою обліку їх руху, структури, рівня зношування та використання, планування витрат на оновлення, модернізацію і ремонт. Оцінку основних фондів здійснюють залежно від:

1) моменту проведення оцінки – первісна та відновна вартість;

2) стану основних фондів – повна та залишкова вартість.

Первісна вартість основних фондів – це їх фактична вартість на момент введення в дію або купівлі. Згідно з П(С)БО 7 до її складу входять такі витрати:

1)фактична ціна придбання засобів праці;

2) реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням основних фондів;

3) суми ввізного мита;

4) суми непрямих податків у зв’язку з придбанням основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

5) витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

6) витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;

7) інші витрати, пов’язані з доставкою та доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою. У загальному випадку первісну вартість можна визначити за такою формулою:

,    (1)                                

де В_придб – ціна придбання устаткування, грн.;

   В_дост  – транспортні витрати на його доставку, грн.;

    В_монт  – витрати, пов’язані з монтажем устаткування, грн.;

В_ін –    інші витрати, пов’язані з введенням основних фондів у дію, грн.

Відновна (переоцінена) вартість основних фондів – це вартість їх відтворення у сучасних умовах виробництва. Враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними, діючими на момент оцінки цінами. Може бути визначена за такою формулою:

,     (2)                                                               

де В_П  – первісна вартість основних фондів, грн.;

    і      – індекс зміни цін (показник індексації основних фондів) поточного періоду порівняно з часом придбання основних фондів.

Повна вартість основних фондів – це первісна або відновна вартість фондів без урахування вартості зношення.

Залишкова вартість основних фондів – різниця між первісною (або відновною) повною вартістю і вартістю зношення:

, або  ,                     (3)                  

де  ,   – залишкова вартість відповідно в первісних та відновних оцінках, грн.;

З           – зношення основних фондів (накопичена амортизація за період з моменту придбання об’єкта до поточного часу), грн.

Ліквідаційна вартість – 1) залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації; 2) вартість основних фондів, за якою вони можуть бути реалізовані після завершення строку їх корисного використання, за відрахуванням витрат, пов’язаних з підготовкою та здійсненням продажу основних фондів.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

,   (4)                           

де   – балансова вартість групи основних фондів на початок попереднього періоду;

        – сума витрат на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

        – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом попереднього періоду;

        – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у попередньому періоді.

Середньорічна вартість основних фондів певного періоду експлуатації розраховується за формулою:

,      (5)

де n           – кількість років в періоді;

     – середньорічна вартість основних фондів і-го року в періоді, грн.

Середньорічна вартість основних фондів певного року розраховується за формулою:

,              (6)

де В_поч        –  вартість основних фондів на початок року, грн.;

  В_вв, В_вив  –  вартість відповідно введених та виведених протягом і-го місяцю основних фондів, грн.;

  К_вв, К_вив –  кількість повних місяців, протягом яких знаходилися в експлуатації основні фонди, що були відповідно введені в дію та виведені з експлуатації.

Зношування – втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два види зношування – фізичне та моральне. Вимірюється загальним коефіцієнтом зношування основних фондів.

Фізичне зношування – втрата основними фондами своїх споживчих властивостей під час експлуатації в результаті спрацювання деталей, а також бездіяльності і тривалого зберігання в результаті дії факторів зовнішнього середовища (вологості, температури тощо).   Вимірюється рівнем фізичного зношування основних фондів.

Рівень фізичного зношування основних фондів може бути обчислений за такими формулами:

,                    (7)                                                 

,          (8)                                                

де Т_Ф, Т_н – відповідно фактичний та нормативний строк корисного використання основних фондів, роки.

Розділ 3.