5. Лексика за сферою вживання.

Словниковий склад української мови формувався протягом багатьох віків. Частина слів перейшла ще від спільноіндоєвропейської, старослов’янської, давньоруської мовних єдностей (мати, робота, сім’я; син, плуг, борона, овес, косити, літо, кінь, білий, чотири, я, за; сім’я, ківш, коромисло, білка, собака, хороший, сизий, сорок, дев’яносто), частина слів утворилася у власне український період, і це засвідчено в історичних пам’ятках та художніх творах українського народу.

Власне українські слова – це слова, які виникли в українській мові після старослов’янської та давньоруської мовної єдності.

До власно українських слів належать:

- похідні від коренів

- роб – (робити, виробництво, виріб та ін.);

- вис – (височина, височінь, високість);

- рух – (рушійний, рухомість, нерухомість);

- ден – (щоденний, цілоденний, щоденник);

- друг – (дружній, дружина, одружуватися, подружжя):

- слова із суфіксами - щин (а) у власних географічних назвах (Харківщина, Київщина);

- назви місяців (січень, березень та ін.);

- окремі повнозначні слова (багаття, лелека, цап, смуга, гарний, загальний, взагалі, братися, очолити, міркувати, годинник, мріяти, мереживо, мить, хист, вибагливий, кремезний, огрядний, минути, гаятися, торкатися, заздалегідь та ін.);

- неповнозначні слова та вигуки (біля, посеред, задля, проміж, та, але, чи, аби, якби, немовбито; хай, нехай, саме, ось; цить, овва, цур, пек, добридень та ін.).

Крім власне українських слів в українській мові є багато слів, запозичених з інших мов у різні періоди розвитку. Це є результатом тісних економічних, культурних, наукових, політичних зв’язків між народами.

Слова, які прийшли в українську мову з інших мов, називаються запозиченими, або іншомовними.

Українська мова (як і будь-яка інша) намагається пристосувати запозичення до своєї фонетичної та граматичної системи. Тому багато іншомовних слів (особливо запозичених давно) вже не сприймаються, як щось чуже. Деякі слова навіть перейшли в розряд загальновживаних (буква, багатство, театр, драма, студент, адвокат, бинт, курорт, волейбол, футбол, одеколон, сервіз, ананас, карамель та ін).

Запозичення з грецької мови можна впізнати за початковими а, е, ф, сполученнями кс, пс, мв, мп, ск, суфіксами –ад (а). – ид (а): академія, архів, апостроф, епоха, етика, економіка; фізика, філологія, феномен; лексика, суфікс, психіка, олімпіада; піраміда, евкаліпт, Таврида.

Латинські запозичення переважно книжні, їх можна впізнати за приголосними ц перед е, и; префіксами де-, екс, ір-, інтер-, ре-, ультра-; суфіксами -аці-, -ці-, -ент-, -ій-, -тор-, -тур-, -ум-, -ус-): формула, контакт, префікс, нотаріус, прокуратура, оратор, адміністрація, декан, екзамен, цирк, церемонія, референдум

Слова тюркського походження: гарбуз, ізюм, кавун, халва; каблук, казан, сарай, чарка; табун, отара, батіг; аркан, кинджал; аршин, базар, казна, ярлик, могорич.

Слова німецького походження характеризуються сполученням шт на початку слова: штамп, штанга, штатив, штиль, штрих; утворенням складних у вимові слів: гросмейстер, ландшафт, циферблат, майстер, бухгалтер, вексель, шприц, галстук.

Для запозичень із французької мови характерні сполучення голосних уа, у, ю після губних та шиплячих; ам, ан перед приголосними; невідмінювані форми з е, і, о на кінці слова; суфікси –аж, -ант, -ер, -он: тротуар, репертуар, бюро, бюлетень, журі; амплуа, аванс; пенсне, фойє, портмоне; масаж, сержант, режисер, бульйон.

Слова, запозичені з англійської мови, можна впізнати за буквосполученням дж, суфіксами -инг-, -інг- та іншими ознаками: джаз, джентльмен; джемпер, мітинг; трамвай, тролейбус, комбайн, тунель, клуб, лідер; спортсмен, чемпіон, старт, бокс; катер, яхта шхуна, піжама, плед, біфштекс.

З італійської мови запозичено багато слів із музичної термінології: арія, дует, концерт, соло, сопрано, піаніно та ін.

Є чимало запозичень і з інших західноєвропейських та східних мов. Частина цих слів прийшла в українську мову через посередництво російської та польської мов, як найбільш близьких. Деякі запозичені слова мають українські відповідники, яким і слід надавати перевагу (креативний – творчий, пролонгований – продовжений, неадекватний – невідповідний, моніторинг – спостереження, о’кей – добре і под.).

Надмірне вживання слів іншомовного походження утруднює сприйняття, справляє негативне враження, як і спроби перекласти загальноприйняті і давно засвоєні мовцями слова, особливо терміни.

Аби правильно вживати іншомовні слова, варто дотримуватись таких рекомендацій:

1. Не ставити у текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові.

2. Вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словнику.

3. Не слід користуватися в одному і тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником на позначення того самого поняття. Бажано користуватися в таких випадках національною мовою, що значною мірою полегшить ведення справочинство.

Значення слів іншомовного походження з’ясовуються у словниках іншомовних слів.