3. Будова та встановлення рідкокристалічного монітора.

Рідкокристалічні монітори називаються LCD – моніторами (LCD – Liquid Crystal Display).

Найбільш важливими параметрами для монітора являються: висока роздільна здатність, швидка реакція на зміну зображення, малі габарити і маса, низька споживча потужність, відображення широкого спектру палітри кольорів і при всьому цьому невелика собівартість. За останні декілька років появилися різні типи моніторів, які в тій чи іншій мірі задовільняють вище згадані вимоги. Ці монітори називаються плоскими і бувають:

• газоплазмові – недоліком яких є необхідність використання високої споживчої напруги біля 200 В;

• елктролюмінісцентні – наділені хорошими характеристиками, але досить дорогі і використовуються у військовій техніці;

• рідкокристалічні монітори.

У 1966 році американська фірма RGA продемонструвала перший рідкокристалічний монітор і на сьогодні вони складають більшу половину ринку моніторів для портативних комп’ютерів.

Рідкористалічний монітор складається із двох скляних пластин, між якими знаходиться речовина, що містить рідкі кристали. Рідкі кристали можуть змінювати свою оптичну структуру і властивості в залежності від прикладеного до них електричного заряду. Це означає, що кристали під впливом електричного поля змінюють свою орієнтацію і тим самим по різному пропускають світло, що дає модливість відображати інформацію.

Для подачі керуючих сигналів і активації рідкокристалічних елементів використовують два способи:

• прямий (пасивний);

• непрямий (активний).

При прямому способі кожна точка зображення активуєтсья подачею напруги на відповідний адресний прозорий провідник, якими пронизана площина поверхні пластини. Недоліки: неможливо досягнути високої контрасності зображення, так як електирчне поле виникає не тільки у точці перетину адресних провідників, але й на всьому шляху поширення сигналу. Зміна зображення при цьому виконуєтсья досить інерційно.

Ці недоліки усунені при непрямому способі. При такій реалізації кожним рідкокристалічним елекментом керують окремі електронні ключі, які переважно реалізовані на тонкоплівкових польових транзисторах. Така конструкція дозволяє виводити кольорові зображення. Для кожного пікселя елементу зображення, який складаєтсья із точок червоного, зеленого, синього колорів використовуються три транзистори і три фільтри.

Для формування кольорового зображенян використовують теорію трикомпонентного зору, згідно з якою різні відтінки кольорів можна одержати внаслідок одночасної дії на сітківку ока світлових хвиль трьох основних, взятих у певних співвідношеннях кольорів: червоного (R-red), зеленого (G-green) і синього (B-blue). Даний метод можна проілюструвати шляхом одночасної проекції на екран цих кольорів при умові накладання на одну і туж поверхню.

за допомогою лазера в основному шарі диску випалюються піти. Густина запису набагато більша від магнітних носіїв. При зчитуванні інформації поряд з лазером використовують

детектор (фотодатчик – чутливий елемент), що перетворює відбиті світлові промені в електроімпульси, а в подальшому перетворює в цифрові коди.

Оптичні диски CD-R

Диски CD-R дозволяють один раз записати інформацію і багаторазово її зчитувати. Відмінність заключаєтсья в тому, що в CD-R застосовується ще один шар термочутливого барвника.. При записуванні інформації на диск промінь лазера розігріває відбиваючий шар і барвник. При цьому проходить хімічна реакція, в результаті якої у опроміненій області змінюється колір, а відпоідно і відбиваючі властивості. Вони починають розсіювати світло. Диски CD-R мають зеленувато-золотистий колір.

DVD (Digital Versatile Disk) - цифровий, універсальний, багатофункційний диск. Цей стандарт вперше розроблено групою компаній в 1995 році і спочатку розшифровувався, як Digital Video Disk, та пізніше перейменований в цифровий унівесальний диск. Наприкінці 1996 року в зв'язку з прийняттям угоди про захист від нелегального копіювання, були опубліковані стандарти DVD-ROM та DVD-Video. Носій інформації має такі ж розміри, як і CD-ROM, але велику ємність: від 4,7 до 17 Г. Така ємність досягається завдяки зменшенню мінімальної довжини впадин (0,834 мкм для CD-ROM, і 0,4 мкм для DVD) та кроку між доріжками (1,6 мкм для CD-ROM, і 0,74 мкм для DVD). Це дозволило збільшити ємність DVD дисків до 4,7 ГБ.