1. Класифікація нервової системи.

Існує дві основні класифікації нервової системи:

I. За топографією:

1. Центральна нервова система - Systema nervosum centrale - це спинний мозок і головний мозок.

2. Периферична нервова система - Systema nervosum periphericum -це спинномозкові нерви (31 пара) і черепні нерви (12 пар).

II. За функцією:

1. Соматична нервова система - Systema nervosum somaticum - виконує рухові (моторні) та чутливі (сенсорні) функції, зв’язує організм із зовнішнім середовищем.

2. Вегетативна нервова система - Systema nervosum autonomicum -виконує обмінні функції, відповідає за внутрішнє середовище організму (гомеостаз).

Вегетативна нервова система поділяється на дві частини: симпатичну і парасимпатичну.

Нейронна теорія будови нервової системи

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина - нейрон-нейроцит.

Нейрон - клітина, яка складається з тіла і відростків. Тіло - сіра речовина, відростки - біла речовина. Відростки мають нервові закінчення.

Види нервових закінчень:

1) рецептор - нервове закінчення, яке сприймає подразнення;

2) ефектор - нервове закінчення, яке перетворює імпульс в дію (скорочує м’яз);

3) синапс - контакт, нервове закінчення, через яке передається інформація.

Види відростків нервових клітин:

1) дендрид - відросток, по якому інформація передається до тіла клітини;

2) аксон - відросток, по якому інформація іде від тіла клітини.

Типи нейронів:

1) протонейрон - чутливий нейрон, сенсорний, рецепторний, вузловий (гангліонарний), аферентний, псевдоуніполярний. Протонейрон завжди знаходиться у периферичній нервовій системі. Протонейрон - перший нейрон, який одержує інформацію;

2) мотонейрон - руховий нейрон, моторний, ефекторний, еферентний.

Мотонейрон переважно знаходиться у центральній нервовій системі.

3) Дейтеронейрон (інтернейрон) - вставний нейрон, проміжний, асоціативний; знаходиться у центральній нервовій системі.

2. Спинни́й мо́зок — нижній відділ ЦНС, розташований в хребтовому каналі. Він починається на рівні нижнього краю отвору потиличної кістки і є безпосереднім продовженням довгастого мозку (нижня частина головного мозку), а внизу закінчується конусоподібним звуженням, від якого вниз відходить кінцева нитка, сформована із сполучної тканини. Ця нитка спускається в крижовий канал і прикріплюється до його стінки. Спинний мозок у дорослої людини являє собою тяж довжиною 41-45 см, дещо сплющений спереду назад, діаметром — 1 см, масою близько 35 г.

Спинний мозок виконує функцію каналу, яким передається інформація (вниз та вгору), а також є центром координації деяких рефлексів.

Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, що відповідають місцям виходу з нього нервів, які йдуть до верхніх і нижніх кінцівок.

У центрі спинного мозку проходить вузький спинномозковий канал, заповнений спинномозковою рідиною, який сполучається з системою шлуночків головного мозку. Спинний мозок вкритий трьома оболонками: твердою, павутинною, м'якою, які також сполучаються з аналогічними оболонками, що вкривають головний мозок.

Права і ліва частина спинного мозку спереду і ззаду розділені глибокими борознами. Навколо центрального каналу розташована сіра речовина, яка складається з тіл вставних нейронів (інтернейронів, 95 %) і рухових (моторних) нейронів (5 %). На поперечному розрізі сіра речовина формує фігуру, схожу на метелика.

Передній виступ сірої речовини називається вентральним рогом; в ньому розташовані тіла рухових нейронів. З них виходять аксони, які, з'єднуючись між собою, утворюють вентральні нервові корінці.

Протилежний виступ — дорсальний ріг, від нього виходять дорсальні (задні) нервові корінці, що являють собою відростки чутливих (сенсорних) нейронів; тіла цих нейронів лежать за межами спинного мозку в дорсальних гангліях.

Передні та задні корінці поблизу від спинного мозку з'єднуються між собою, вкриваються єдиною жироподібною оболонкою і утворюють спинномозковий змішаний нерв.

Від спинного мозку відходить 31 пара змішаних нервів, відповідно до яких виділяють 31 сегмент (8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 1 куприковий). Кожному сегменту спинного мозку відповідає певна ділянка тіла, що пов'язана руховою та чутливою іннервацією з даним сегментом.

Оболонки спинного мозку[ред. • ред. код]

• М'яка оболонка

• Павутинна оболонка

• Тверда оболонка

Спинний і головний мозок вкриті трьома сполучнотканними оболонками, які розвиваються з оточуючої мозкову трубку мезодерми. Ззовні розташована тверда оболона (dura mater), яка утворена щільною волокнистою сполучною тканиною. Глибше знаходиться павутинна оболона (arachnoidea), яка є тонким, безсудинним листком рихлої волокнистої сполучної тканини. Безпосередньо до речовини мозку прилягає м'яка (судинна) оболонка (pia mater), яка утворена також волокнистою сполучною тканиною, але на відміну від павутинової оболонки містить мережі кровоносних судин мозку. Всі три оболонки у вигляді єдиного, безперервного футляра покривають спинний і головний мозок.

Тверда оболонка спинного мозку (dura mater spinalis) являє собою мішок циліндрової форми, який вільно покриває спинний мозок. В ділянці великого потиличного отвору вона щільно зрощена з його краєм, а на рівні II поперекового хребця загострюється і переходить в кінцеву нитку твердої оболонки спинного мозку (filum terminale dura mater medulla spinalis). Вона доходить до II поперекового хребця, де і прикріпляється. Між твердою оболонкою і окістям хребтового каналу, яке називають зовнішнім листком твердої оболонки, є значний за об'ємом надтвердооболонний (епідуральний) простір (cavum epidurale), який заповнене жировою клітковиною і венозним сплетенням. У епідуральному просторі також проходять покриті відрогами твердої оболонки корінці спинномозкових нервів. Ці відроги мають вид рукава і зазвичай містять обидва корінці. Відроги твердої оболонки, її нитка і фіброзні пучки волокон, які сполучають її передню поверхню із задньою поздовжньою зв'язкою хребта, фіксують тверду оболонку в хребтовому каналі. Між внутрішньою поверхнею твердої оболонки, яка покрита ендотелієм, і глибше розташованою павутиновою оболонкою є вузький субдуралъний простір (cavum subdurale).

Павутинна оболонка спинного мозку (arachnoidea spinalis) повторює форму твердої оболонки і місцями міцно з нею зв'язана сполучнотканинними волокнами. Створюючий її тонкий, прозорий листок з обох боків покритий ендотелієм. Між павутинною і судинною оболонками є широкий підпавутиновий простір (cavum subarachnoidale) заповнене спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis). Цей простір особливо широкий в ділянці кінського хвоста спинного мозку. Краніально підпавутинний простір спинного мозку безпосередньо продовжується в однойменний простір головного мозку.

Павутинна і судинна оболонки сполучені між собою тонкими сполучнотканинними нитками, які пронизують підпавутинний простір. Спинний мозок зв'язаний з твердою оболонкою симетрично розташованими з боків зубчастими зв'язками, (lig. denticulatum).

Судинна оболонка спинного мозку (pia mater spinalis) безпосередньо прилежить до мозкової речовини і утворює розташовану в передній серединній щілині передню поздовжню перегородку (septum longitudinale anterior). Судинна оболонка разом з мозковими судинами проникає в мозкову тканину.

3. Рефлекторні дуги можуть бути простими і складними. Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: рецепторного (афферентного) і ефекторного (еферентного). Нервовий імпульс, який зароджується на кінці афферентного нейрона, проходить по цьому нейрону і через синапс передається на еферентний нейрон, а по його аксону досягає ефектора в робочому органі. Особливістю двохнейронної дуги є те, що рецептор і ефектор можуть знаходитися в одному і тому ж органі. До двохнейронних належать сухожильні рефлекси (колінний рефлекс, п’ятковий рефлекс).    Складна рефлекторна дуга включає аферентний і еферентний нейрони та один або кілька вставних нейронів. Нервове збудження по рефлекторній дузі передається лише в одному напрямку, що зумовлено наявністю синапсів.    Рефлекторний акт не закінчується відповідною реакцією організму на подразнення. Живий організм, як будь-яка саморегулююча система, працює за принципом зворотного зв’язку. Під час рефлекторної реакції (скорочення м’яза чи виділення секрету) збуджуються рецептори в робочому органі (м’язі або залозі), і від них до ЦНС по аферентних шляхах поступає інформація про досягнутий результат (про правильність чи помилковість виконаної дії). Кожний орган повідомляє про свій стан в нервові центри, які вносять правки в рефлекторний акт, який здійснюється. Аферентні імпульси, які здійснюють зворотній зв’язок, або посилюють і уточнюють реакцію, якщо вона не досягла цілі, або припиняють її. Існування двохсторонньої сигналізації по замкнутим кільцевим рефлекторним ланцюгам дозволяє проводити постійні неперервні корекції реакцій організму на будь-які зміни навколишнього і внутрішнього середовища. Таким чином, рефлекс здійснюється не просто по рефлекторній дузі , а по рефлекторному кільцю (П.К.Анохін). А отже, в основі діяльності нервової системи лежить замкнуте рефлекторне кільце.    Для здійснення рефлексу необхідна цілісність всіх ланок рефлекторної дуги. Порушення хоча б одної з них веде до припинення рефлексу.     Розрізняють різні види рефлексів.    1. За біологічним значенням: харчові, оборонні, орієнтувальні (ознайомлення з умовами середовища), статеві.    2. Залежно від виду рецепторів, що подразнюються: екстерорецепторні- виникають при сприйманні подразнення із зовнішнього середовища (світлові, звукові, смакові, тактильні та ін.); інтерорецепторні - виникають при сприйманні подразнення із внутрішнього середовища (механо-,термо-,осмо-, хеморецепторами), пропріорецептивні- виникають при подразненні рецепторів м’язів, зв’язок, сухожиль.    3. За характером реакції-відповіді: рухові, секреторні, судинні.    4. За походженням: безумовні (вроджені), умовні (набуті).    Біологічне значення рефлексів полягає в тому, що вони контролюють, регулюють, координують функції внутрішніх органів і систем організму, забезпечують тонке, точне і досконале пристосування організму до навколишнього середовища.

4. У головному мозку людини розрізняють три частини, відмінні щодо еволюційного минулого та функціонального значення: найдавнішу - стовбур головного мозку (об'єднує довгастий мозок, вароліїв міст, середній і проміжний мозок); мозочок, черв'як якого також належить до стародавніх утворів, і передній мозок, який у процесі еволюції хребетних сформувався найпізніше.

У головному мозку виділяють такі відділи:

1) передній мозок (кінцевий, проміжний);

2) середній мозок;

3) задній (довгастий, вароліїв міст, мозочок) (рис. 43).

Усі відділи, за винятком кінцевого мозку, становлять мозковий стовбур. Кінцевий, або великий мозок, є вищим відділом ЦНС.

Рис. 43. Серединний розріз головного мозку (за Чайченко П М., Цибенко В. О., Сокун В. Д., 2003):

1 - шишкоподібне тіло (епіфіз); 2 - мозолисте тіло; 3 - таламус;

4 - гіпоталамус; 5 - лійка гіпофіза; 6 - гіпофіз;

7 - ніжка середнього мозку; 8 - вароліїв міст;

9 - довгастий мозок; 10 - четвертий шлуночок; 11 - мозочок;

12 - півкуля мозочка.

Довгастий мозок - це продовження спинного мозку, довжина його приблизно 28 мм. Центральний канал спинного мозку продовжується в канал довгастого мозку, значно розширюючись і перетворюючись у ньому в 4-й шлуночок. Спереду довгастого мозку лежить у вигляді білого масивного потовщення - вароліїв міст, який складається з білої речовини, утвореної поперечними волокнами. Сіра речовина міститься в його товщі окремими острівцями - ядрами.

На задній поверхні довгастого мозку і варолієвого моста є заглибина, яка має форму ромба і називаєтьсяромбоподібною ямкою. Це дно четвертого мозкового шлуночка, який становить собою продовження спинномозкового каналу. У горі ромбоподібна ямка переходить у вузький сільвіїв водопровід, що з'єднує четвертий мозковий шлуночок із третім (рис. 46).

Довгастий мозок прямо (черепні нерви) або опосередковано (провідні шляхи ЦНС, сітчастий утвір) зв'язаний з периферичною нервовою та іншими відділами ЦНС.

У сірій речовині довгастого мозку містяться дуже важливі центри - дихальної, серцевої діяльності і судинорухові. Тут же знаходяться центри, за участю яких здійснюються рефлекси, пов'язані з прийманням їжі (ссання, жування, ковтання, секреції слини і т.д.), а також центри багатьох захисних рефлексів (чхання, кашлю, блювання, кліпання, виділення сліз і т.д.).

У довгастому мозку містяться нервові центри, які підвищують тонус м'язів-розгиначів, тому його відокремлення від вищих відділів головного мозку призводить до посилення тонусу цих м'язів.

Довгастий мозок разом із мостом у новонародженого має масу 8 г, що становить 2% маси головного мозку (у дорослого - 1,6%).

Ядра довгастого мозку починають формуватися ще у внутрішньоутробному розвитку і до періоду народження в основному сформовані. До 7 років дозрівання ядер довгастого мозку закінчується.