74. Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.

Проблема духовності була є і залишається однією з центральних в філософії, суспільстві, житті кожного індивіда. Філософська культура напрацювала свій механізм бачення духовності. Зокрема, такі філософи, як Сковорода, Гегель, Юркевич та ін. показали, що про духовність слід говорити тільки в системі тріади таких понять: дух, душа, духовність.

Дух – об’єктивно існуюче начало; все те, що здатне спрямовувати життя людини, соціуму в тому чи іншому напрямку; існує як начало, трансцедентно, незалежно від волі і свідомості людини (об’єктивно).

Душа – суб’єктвний прояв духу; індивідуалізований дух; притаманний людині, людству процес іманентного (внутрішнього) саморозвитку; здатність самочинно починати той чи інший стан (Платон); те, що робить тіло живим (Арістотель).

Духовність – єдність об’єктивного і суб’єктивного в людині, суспільстві; змога, здатність, вибір того чи іншого виду діяльності, а також спрямовуючий потенціал.

Якщо дух – це усвідомлення, душа – почуття, то духовність – усвідомлення та почуття будь-чого, як керуючої сили, як визначальної здатності, як тієї діяльності, яка спрямовує нашу діяльність в тому чи іншому напрямку, діяльності (як об’єктивного існуючої (поза нами) так і суб’єктивно (в нас)).

Духовність, як така, має свої конкретні виміри, тобто ціннісний аспект духовності проявляється через такі поняття, як віра, надія, любов, честь, порядність, прихильність, добро, зло, нахабність (негатив), безвідповідальність.

Духовність як синусоїда: має як позитивне, так і негативне.

Філософія як духовність – все те, що скеровує наше життя незалежно від того, хочемо ми цього чи ні. Філософія є духовністю тому що, вона єдина, яка вказує на те, що все, що творить людина – вона творить задля себе, відповідно зі своїми ідеями, ідеалами і що вона єдина, яка є носієм добра і зла.

• Духовність – така сфера реального існування людини і суспільства, яка покликана і виконує функції основного визначальника напрямків людської діяльності: як завдяки почуттям, так і завдяки усвідомлення дійсності.

75. Цінності як ядро духовного світу людини.

Дух – об’єктивно існуюче начало;

Душа – суб’єктвний прояв духу (індивідуалізований дух);

Духовність – єдність об’єктивного і суб’єктивного в людині, суспільстві;

Духовний світ людини – простір навколо людини, у якому відображається єдність об’єктивного у суб’єктивного в людині; допомагає усвідомити і відчути почуття будь-чого, як керуючої сили, визначальної здатності, яка спрямовує нашу діяльність в тому чи іншому напрямку.

Цінності - суспільні визначення матеріальних і духовних об’єктів, які є необхідними та важливими для життєдіяльності людини і суспільства.

Цíнність – цінністю вважається будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе.

Цінності:

Віра – це почуття та усвідомлення будь-чого у якості ідеалу; усвідомлення того, до чого ми прагнемо.

Надія – … необхідності змін; орієнтація на дію.

Любов – … будь-чого у якості необхідної умови свого існування.

Гідність – … особистості (індивідуальності) на противагу соціальної пригніченості.

Честь – … соціальної чистоти.

Совість – … між індивідуальною та соціальною чистотою.

Правда – … будь-якого знання (істинного \ хибного) у якості істини.

Добро – … здатності відтворити благо. Зло - … … шкоди.

Мудрість – це здатність знаходити, реалізовувати оптимальний варіант дій

Знання – це елементарний системно-узагальнений, відносно завершений образ дійсності.

Успіх — позитивний наслідок праці, справи; це коли тебе помічають в суспільстві, ти комусь потрібен, отримуєш від того позитивні емоції.

Розум – здатність мислити, аналізувати та робити висновки.