70. Сім‘я як соціальна ланка суспільства.

Суспільство – це природно-соціальна самодостатня спільність людей. Структура – сукупність елементів, які складають ту чи іншу цілісність, а також процес взаємозв’язку між елементами. Важливим елементом соціальної структури суспільства є сім’я.

Сім’я як соціальне явище є там, де існують шлюбні відносини; кровна спорідненість; спільне проживання; виконання кожним із членів сім’ї функцій соціального характеру.

Історія знала два різновиди сім’ї (родини):

1) розширений;

2) нуклеарний (ядерний).

1.Перший варіант сім’ї – притаманний так званому традиційному (аграрному, передіндустріальному) суспільству. Це коли чоловік і дружина виховують своїх дітей, живучи під одним дахом з власними батьками, а також братами і сестрами, які теж можуть бути одруженими. Родина являє собою клан із трьох або чотирьох генерацій, очолювана найстаршим чоловіком або жінкою. Вважалося , що такі родини дають безпеку дорослим і дітям у традиційних аграрних селянських господарствах. Кожен має своє місце в такій родині. Проте кожен був обмежений у своїх бажаннях. І кохання в такій родині взагалі не було основною цінністю. Головне –сімейна солідарність великої родини. Вона вимагала, щоб внутрішнє життя малої родини, що входило у велику, постійно приносилося тій у жертву. Зазначений тип був поширений в Європі до часів утвердження індустріалізму. У багатьох традиційних аграрних азіатських та африканських країнах такий тип сім’ї переважає дотепер.

2. Другий тип, нуклеарна (ядерна) сім»я - став поширений під час індустріалізму. Новий тип організації сімейного життя передбачав , що пари, одружившись, утворюють власну сім’ю і живуть окремим домом: чоловік і жінка з дітьми окремо від старих батьків та інших родичів. Через те, що європейські пари, а потім і північноамериканські, після шлюбу жили окремим домом, який треба було побудувати і вести власне господарство, люди не одружувалися молодими (27 і більше років). Пізній шлюб і нуклеарна родина – відмінні риси європейського, західного суспільства. В міру того, як «природні» родині зв’язки втратили своє значення, виникла потреба в індивідуалізації особистих відносин (винила потреба в любові та особистому щасті.)

Відбулася переоцінка «критеріїв прогресу» (кількість дітей вже не була найважливішим показником життєвого успіху). Змінилася демографічна поведінка жителів Західної Європи (пізні шлюби, безшлюбність, обмеження числа дітей), Це сприяло збільшенню заощаджень, соціальній мобільності населення, підвищення його освітнього та кваліфікаційного рівня.

Прогноз розвитку сім’ї надалі:

А) песимісти говорять про те. що сім’я зникне, як така;

Б) оптимісти говорять про те, що буде продовжуватися розвиватися плюралізм сімейних форм (шлюби зареєстровані і незареєстровані; одностатеві родини; родини з одним батьком) і кожен може знайти своє місце.

71. Нація як соціокультурний феномен.

У літературі немає чіткого визначення поняття "нація". Наявні визначення тісно пов'язані з різноманітними теоріями нації. Умовно їх можна поділити на кілька основних груп: психологічні, куль­турологічні, етнологічні та історико-економічні.

Засновниками психологічної теорії нації є Е.Ренан і О.Бауер. У психологічних концепціях закономірності формування та розвитку націй розглядались як похідні від свідомості і психіки окремої особистості, "психології народів". Так, в ренанівському трактуванні "нація — це душа, духовний принцип", що формується шляхом "узгодження" та "солідарності", утворюваної чут­тям минулих та майбутніх поколінь. О.Бауер вважав, що нація являє собою "сукупність людей, спільністю долі згуртованих у спільність ха­рактеру".

Виникнення культурологічних теорій націй пов'язане з іменем К.Реннера (Шпрингера). Він уявляв націю як безкласову духовну спільність індивідів, як суб'єктивну єдність чи культурний союз, породжений свідо­містю етнічної приналежності людини. Нація, писав Р.Реннер, "це союз особистостей, які однаково розмовляють ", "культурний союз". В основі культурницької теорії нації, таким чином, лежить спільність національ­ної культури, зокрема національної мови.

Досить значного поширення набула етнологічна теорія нації. Вона увібрала в себе деякі елементи як психологічної, так і культурологічної теорії. її прихильники вважають, що основними ознаками нації є спільність походження, етнічної самосвідомості, націо­нальних почуттів, прихильність до етнодуховних цінностей. Однак у більшості етнологічних концепцій нації, як і в попередніх теоріях, недооцінюється значення соціальних аспектів у розвитку націй.

Засновником “історико-економічної" теорії нації є теоретик марксизму К.Каутський, який писав, що ознаками нації є загальна територія і мова, а також спільність економічного життя та традицій. Головними ж ознака­ми нації, на його думку, є спільна територія та спільна мова. Навіть при відсутності чи втраті однієї або кількох ознак нації, вона, на думку К.Каутського, продовжує існувати.

Таким чином, нація являє собою надзвичайно складний динамічний організм, який перебуває в безкінечному русі та розвитку. Ті чи інші ознаки нації певною мірою "працюють" на різних етапах її розвитку. Так, на етапі становлення нації особливо важливу роль відіграють такі її ознаки, як територіально-мовна та економічна єдність. У процесі по­дальшого розвитку, зокрема міграційних процесів, можливі відгалужен­ня нації у вигляді діаспори; в цьому разі зазначені вище ознаки нації вже не відіграють такої суттєвої ролі, як у період її становлення. Посилюєть­ся значення різноманітних чинників, складових національної самосвідо­мості, зокрема таких видових ознак, як гуманістична спрямованість їхньої життєдіяльності та цивілізованість.

Отже, на основі вищевикладеного, можна вважати, що нація – це духовна спорідненість природно-соцільного визначеного етносу (етносів).