66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.

Саме явище історії опосередковується трьома поняттями: людьми, подіями та фактами – людьми, відносинами та сутністю (сенсом, цінностями).

Цінність історії полягає в тому, що за допомогою її вивчення ми формуємо власний світогляд, стиль мислення людини. Також історія показує нам, що людина зробила, а отже, й вчить нас, що таке людина – відбувається самопізнання своєї природи як людини.

Сенс історії – це метафізичний орієнтир особистості , «закинутої» в «межову ситуацію», в стан «бездомності», оскільки саме сенс найадекватніше мотивує вольовий вибір дальшого шляху.

За довгі часи обговорення проблеми спрямованості історії склались концепції, які її або не визнавали, або визнавали. До перших відносяться концепції локальних культур і цивілізацій (напр., О.Шпенглер, А.Тойнбі), концепції історичного круговороту (Д.Віко). Концепції, що визнають спрямованість історії, представлені регресистськими і прогресистськими варіантами. З точки зору першого (напр., Гесіод), кращі часи людства позаду, а хід історії – то є етапи деградації суспільства. З точки зору другого (німецьке й французьке просвітництво), історія уявляє собою безперервний послідовний процес руху у напрямку позитивних змін, покращання життя й моральності людей на основі розвитку розумного начала, науки й техніки. У межах цього варіанту складається думка (Гегель, марксизм, Фукуяма) про можливість вичерпання логіки руху історії, її завершення через досягнення кінцевого смислу (напр., свободи, рівності, справедливості). Існує й протилежна думка (Хантінгтон) про постійну незавершеність історії при загальному її прогресивному русі. Врешті-решт проблема спрямованості історії відноситься до ряду трансцендентних проблем, які не мають остаточного й однозначного рішення доки живуть і діють люди, бо тут ідеться про пошук шляхів від сущого в сьогоденні або в минулому до належного в майбутньому, але ж відносно змісту сущого й належного індивіди, соціальні групи й навіть епохи, що охоплюють ряд поколінь людей, виробляють безліч уявлень в залежності від своїх інтересів і потреб.

67. Поняття суспільного і соціального у філософії

Суспільне і Соціальне – нетотожні поняття, хоча в багатьох джерелах і ототожнюються.

Суспільне – це відносини між людьми, які виникають природно, об’єктивно, в які вступають люди незалежно від своєї волі та свідомості (наприклад, з необхідністю вступаємо у політ., екон., культ. відносини; від свого народження ми потрапляємо в ту чи іншу систему суспільних відносин, і вона є для нас природною, бо ми там з’явилися).

Соціальне – це відносини в суспільстві, які витворені людьми як особистостями, задля оптимізації самого суспільства, задля надання суспільству динаміки відповідно із потребами і інтересами людини.

Різниця між ними: сусп. – статика, соц. – динаміка. Наприклад суспільно-економічні (вступаємо у відносини бо хочемо їсти, вдягатися…) та соціально-економічне (те, що ми їмо, як ми одягаємося...).

Суспільне — це реальність відносин, які створені людьми в суспільстві.

Ця реальність виникає природно, об'єктивно, незалежно від волі і свідомості окремого індивіда. Люди з необхідністю вступають у низку економічних, політичних, культурних, релігійних та інших відносин, бо природно прагнуть задовольнити свої основні інстинкти, природно посіяний інтерес і природно окреслені потреби. Зазвичай, наприклад, під суспільно-економічним процесом розуміється вся та низка відносин між людьми, яка виникає у зв'язку з тим, що люди природно хочуть їсти, пити, одягатись, мати житло тощо.

Поряд із природним у суспільному процесі існує нерозривно пов'язане з ним соціальне.

Соціальне — це реальність відносин, які створені особистостями в суспільстві.

Реальність соціального виникає завдяки соціалізації людини. Тобто природний процес розвитку людини набуває у системі суспільних відносин свого вищого рівня — соціального. Людина в натуральний процес відносин починає вносити корективи особистого плану. Соціальне — те штучне, чим людина намагається виділитись у середовищі собі подібних. Соціальним, наприклад, є не тільки прагнення влади людиною, а й одночасно те, якої і чиєї влади прагне вона чи спільнота, до якої людина належить. А в наведеному вище прикладі стосовно суспільно-економічного соціально-економічне — це не тільки те, що людина хоче їсти, пити, одягатись тощо, а й насамперед, що їсти-пити, як і для кого одягатись, яке мати житло і т. ін.