64. Об‘єкт і предмет філософії історії.

Філософія історії – система знань про сутність процесу розвитку людини і людства в просторово-часовому вимірі, про відношення між варварством та цивілізацією, про рушійні сили цивілізаційного процесу, про початок і кінець історії, про перервність та безперервність у історії. Філософія історії покликана відповісти на питання про те, що є історія. З одного боку, філософія історії є незаперечною і повноправною складовою частиною системи філософського знання, з іншого — на вагомих підставах входить до числа форм історичного пізнання.

Об’єкт – це те, на що спрямована увага.

Предмет – це те, в об’єкті, з чим безпосередньо має справу суб’єкт.

Об’єктом філософії є людина, світ і відношення між ними, а предметом філософії є відношення людина-світ. Відповідно, об’єкт філософії є тотожним для усіх розділів, галузей філософії, тоді як предмет дослідження у кожної галузі свій, відмінний.

Предмет філософії історії можна поділити на дві основні частини:

• онтологія історії вивчає питання про рушійні сили, основні етапи історичного процесу, його сенс і мету, роль і місце людини в історії. Онтологія історії досягла найвищого розквіту у ХІХ — напочатку ХХ ст., коли була запропонована ціла низка найрізноманітніших за підходами, але однакових за своєю глобальністю моделей «всесвітньої історії».

• гносеологія історії (критична філософія історії, аналітична філософія історії) вивчає умови, можливості, способи і форми історичного пізнання, відтворення історичного процесу таким, яким він відбувався насправді. Від 1930-х рр. завдяки працям Р. Арона, А. Данто, Ґ. Вайта фокус дослідницької уваги зсунувся в бік гносеологічної проблематики. Наслідком цього стало формулювання принципової неможливості встановлення об’єктивного перебігу історичного процесу, а лише його умовної, суб’єктивної реконструкції.

Філософію історії не слід плутати з історіографією, що вивчає історію як академічну дисципліну й у такий спосіб стосується методів і практик пізнання, а також їхнього розвитку протягом історичного розвитку.

65.Періодизація історії та її критерії.

Періодизація історії — особливого роду систематизація, яка полягає в умовному діленні історичного процесу на певні хронологічні періоди. Ці періоди мають ті або ін. відмітні особливості, які визначаються залежно від вибраної підстави (критерію) періодизації. Для періодизації можуть обиратися різні підстави: від зміни типу мислення (О. Конт, Д.Ясперс) до зміни способів комунікації (М. Маклюен) і екологічних трансформацій

(Й.Гудсблом). Багато учених, починаючи від мислителів XVIII ст. (А.Барнав, А.Фергюсон, А.Сміт) до сучасних постіндустріалістов (Д.Белла і Е. Тоффлера), спираються на економіко-виробничі критерії.

Перші донаукові періодизації історії були розроблені ще в глибокій старовині (наприклад, від золотого століття людей до залізного), але наукові періодизаці їз'явилися тільки в Новий час, коли в результаті праць італійських гуманістів, а особливо Жана Бодена, поступово затвердилося те, що збереглося і до теперішнього часу: поділ історії на стародавню, середньовічну і нову. (Вважається, що хронологічно найбільш чітке таке ділення було проведене в роботах німецького профессора Келлера.

Окрім хронологічного, в історіософії застосовували просторово - географічний принцип ділення. Оскільки впродовж тривалого часу всесвітньо-історичний процес складався з суми відносно самостійних процесів розвитку окремих країн, народів і держав, природнім шляхом склалася спеціалізація історії по геополітичному, регіональному чиннику (історія Європи і європейських країн, історія Близького Сходу, історія Індії, Китаю і т.п.).

Основи наукової типізації історичного процесу заклав Гегель. Східці історії - це етапи самопізнання світового духу, прогрес у свідомості свободи. При цьому кожен ступінь знаходить найбільш адекватне вираження у дусі певного народу, який і реалізує цей ступінь своєї історії. Гегель виділяв три таких історичних ступеню і відповідно три типи суспільства : східний світ, античність, німецький світ. Одночасно він бачив і усю складність стосунків кожного історичного типу з реальністю: різні країни в різній мірі утілюють сутнісні характеристики того або іншого історичного суспільства.

Послідовна зміна головних суспільно-економічних формацій - первіснообщинною, рабовласницькою, феодальною, капіталістичною і комуністичною - представляє об'єктивну закономірність і лежить в основі марксистської періодизації всесвітньої історії, основними критеріями якої стали матеріальне виробництво і виробничо-економічні громадські стосунки.

Завдяки дослідженням М.Данилевского, О.Шпенглера, А.Тойнбі була розвинена концепція локальних, що розвиваються самостійно і що спираються на свої власні цінності і цілі (в протилежність уявлення про існування єдиної культури і єдиного загальнолюдського розвитку). Так, Данилевский сформулював теорію загальної типології культур, або цивілізацій, згідно якої не існує всесвітньої історії, а є лише історія цих цивілізацій, що мають індивідуальний, замкнутий характер.

Періодизація — дуже ефективний метод аналізу і впорядкування матеріалу. Через періодизацію можна більш глибоко показати співвідношення розвитку історичного процесу в цілому і окремих його аспектів. Вона володіє великим евристичним потенціалом, здатна додати стрункість теорії, багато в чому структуруєї їі — головне — дає їй шкалу вимірювання. Не випадково багато учених відзначають велику важливість періодизації для дослідження історії.