- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання
- •6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи.
- •8.Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення
- •10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14.Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового Часу.
- •16.Класична німецька філософія
- •17. Своєрідність філософії українського духу
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення нових положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24. Філософські ідеї структуралізму
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •26. Cтруктура світогляду
- •27.Історичні типи світогляду
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •29. Основні рівні буття.
- •30. Філософський зміст категорії “матерія”
- •31. Рух,як спосіб простір та час як форми існування матерії
- •32. Некласична онтологія: загальна характеристика.
- •33.Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34.Поняття природи.
- •35.Народонаселення як природне явище.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37.Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності
- •3) Соціальні проблеми:
- •39. Екологічні проблеми і шлях їх розв’язання.
- •40.Інтелект, почуття, пам‘ять і воля як здатності людини.
- •41. Співвідношення понять ― людина, ― індивід, ― особистість - індивідуальність
- •42. Проблема визначення сутності людини.
- •43. Проблема сенсу життя людини.
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення.
- •46. Феноменологічна концепція свідомості.
- •47.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •48. Евристична і творча функції інтуїції.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості.
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб‘єкт і об‘єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу
- •54. Проблема істини в теорії пізнання
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методу і методології.
- •59. Основні форми наукового пізнання
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •61. Функції мови.
- •62.Поліструктурність мови.
- •63. Поняття соціокультурної комунікації.
- •64. Об‘єкт і предмет філософії історії.
- •65.Періодизація історії та її критерії.
- •66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного і соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70. Сім‘я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу.
- •74. Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки.
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Поняття власності і її форм. (повний брєд…)
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Поняття політики.
- •82. Поняття політичної системи та її структури.
- •83. Держава –складова політичної організації суспільства.
- •84. Поняття правової і Громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85. Поняття культури.
- •86. Масова культура, контркультура і антикультура.
- •87. Поняття цивілізації.
- •88. Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного і загальнолюдського в культурі.
- •90. Поняття міжкультурної комунікації.
61. Функції мови.
Мова — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.
Мові як засобу спілкування притаманні такі функції:
А) функція власне спілкування, або комунікативна;
б) виразна, або експресивна (За допомогою виразних засобів людина передає свої переживання, своє ставлення до того, про що вона говорить, а також викликає відповідні почуття в інших людей).
в)функція впливу (спонукання до дій та ін.)
Мові як засобу пізнання притаманні такі функції:
А) функція означення, або сигніфікативна,
Б) функція нагромадження, збереження та передавання наступним поколінням суспільно-історичного досвіду людства
В) забезпечення мисленєвої діяльності;
62.Поліструктурність мови.
Структура мови — будова мови в її ієрархічній співвіднесеності, за якою одиниці нижчих рівнів використовуються для будови одиниць вищого рівня. Конкретно ця співвіднесеність виявляється у мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються частини слова — префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у свою чергу складаються слова, а з них — речення.
Виділяють 4 структурні рівні мови: Фонетичний, Морфологічний, Лексичний, Синтаксичний.
Розрізняють ядро мови як системи, куди входять основні мовні одиниці й правила, а її периферію займають маловживані одиниці, що знаходяться на межі літературної мови (застарілі, жаргонізми, діалектизми та ін.).
Між структурними одиницями мови існують відношення:
Парадигматичні — це ті відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії. Наявність у системі мови парадигматичних рядів дозволяє мовцям у мовленні залежно від наміру сформулювати думку, яку вони прагнуть передати, вибрати той чи інший член цього ряд (фонетичного, словесного, морфологічного чи синтаксичного), який відповідає задуму.
Асигмантичні — лінійні відношення в системі мови, об'єднують одиниці мови в їх одночасній послідовності.
Асоціативні відношення виникають на основі збігів у часі уявлень (образів) і явищ дійсності. Розрізняють 3 типи асоціацій:
за суміжністю
за подібністю
за контрастом
63. Поняття соціокультурної комунікації.
Соціокультурна комунікація (лат. Communico – повідомлення, зв’язок, спілкування) – процес взаємодії між суб’єктами соціокультурної діяльності (індивідами, групами, організаціями, націями, етносами і т.п.) з метою обміну інформацією, який здійснюється за посередництвом прийнятих в певній культурі знакових систем (мов), прийомів і засобів їх використання.
Комунікація – особливий тип людської діяльності, поряд з діяльністю мисленнєвою, трудовою, ігровою та ін. Вона має цілеспрямований, активний характер, здійснюється під контролем свідомості учасників спілкування за певними законами і правилами, та у межах віками відпрацьованих моделей і усталених форм. Разом з тим, вона здійснюється за допомогою мови (природної чи спеціальної, штучно створеної). Як відомо, завдяки мисленнєвої і мовленнєвої діяльності, спілкуванню за допомогою природної мови, людина виокремилась зі світу тварин.
Роль комунікації в суспільстві визначається її функціями, серед яких виділяють: інформаційну (обмін інформацією); координації взаємодії, пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння повідомлення), емотивну („обмін” емоціями та вплив на емоційний стан людей), спонукальну (заохочення до виконання певних дій), цінностно-нормативну (формування цінностей, норм та їх корекція) та інші.
Іноді спілкування ототожнюють з комунікацією. Але поняття „спілкування” є більш загальним, воно охоплює всі можливі типи процесів взаємодії: інформаційний (обмін інформацією), інтерактивний (зв’язки і впливи учасників) і перцептивний (сприйняття органами чуттів). Комунікацію ж, як правило, пов’язують з інформаційним зв’язком, хоча термін „комунікація” можна вживати в широкому значенні, як синонім терміну „спілкування” з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії.
В аспекті знакових систем комунікація постає як процес, в якому учасники оперують значеннями за допомогою символічних повідомлень. Кожну соціальну дію можна розглядати як комунікативну, яка містить і виражає певну інформацію. Але, власне, комунікативними є лише ті дії, які спеціально орієнтовані на обмін інформацією або на трансляцію повідомлення.
До засобів комунікації, належать коди (тобто система відповідностей між формою і значенням повідомлення). Знання коду є необхідною умовою передавання та розуміння інформації. Найважливішими засобами комунікації є: · засоби мовної системи (одиниці різних рівнів мови, категорії мови тощо), · паралінгвістичні засоби (міміка, жести, постава тіла, рухи, свідома організація простору спілкування) та · компоненти інших семіотичних систем (графіки, малюнки, позначення, які влиті у вербальне спілкування, кольори розфарбованого обличчя в театральній виставі, форма і колор одягу та інше). В комунікативному повідомленні засоби мовного коду виступають в єдності, створюючи синтезований смисл усіх використаних засобів. Найчастіше в соціокультурній комунікації застосовується природна мова, а в міжособистісному спілкуванні - мовлення (індивідуальний акт говоріння або письма, який має усну, писемну або друковану форму вияву).
