55. Абсолютність і відносність як властивості істини

Діамат сполучає воєдино такі сторони знань, як істинність і мінливість. Цей синтез знаходить своє втілення в понятті відносної істини. Відносна істина - це знання, яке приблизно і неповно відтворює об'єктивний світ. Наближеність і неповнота - специфічні властивості відносної істини. Якщо світ представляє систему взаємозв'язаних елементів, то звідси витікає, що будь-яке знання про світ, що абстрагується від деяких його сторін, буде свідомо неточним і огрубленим. Оскільки людина не може пізнати світ, не фіксуючи своєї уваги на одних його сторонах і не відволікаючись від інших, остільки наближеність внутрішньо властива самому пізнавальному процесу. З іншого боку, робляться пошуки абсолютної істини в рамках готівкового знання. Як показав Ф. Енгельс в "Анті-дюрінге", статус вічної істини можна приписати лише дуже невеликому числу, як правило, банальних тверджень. Проте спроби вживання поняття абсолютної істини до істотніших положень науки, наприклад до законів, виявляється безуспішними. Таким чином, виникає своєрідна дилема: якщо абсолютна істина розглядається як абсолютно повне і точне знання, то вона лежить поза межами реального наукового пізнання; якщо вона розглядається як сукупність вічних істин, то поняття абсолютної істини непріменімо до найбільш фундаментальних видів наукового знання. Дилема ця - результат однобічного підходу до проблеми, що виражається в тому, що абсолютна істина ототожнюється з виглядом знання, відособленого від відносної істини. Референт поняття "абсолютна істина" розкривається лише в процесі розвитку наукового знання. Він полягає в тому, що під час переходу наукового знання від рівня до рівня, наприклад від однієї теорії до іншої, старе знання не відкидається повністю, а в тій або іншій формі включається в систему нового знання. Саме це включення, спадкоємність, що характеризує істину як процес, і складає вміст поняття абсолютної істини. Абсолютна істина - це не вічна істина, перехідна від одного рівня знання до іншої, а властивість об'ектівно-істінного знання, що полягає в тому, що таке знання ніколи не відкидається. Такого роду знання завжди виступає передумовою глибших і фундаментальніших істин. Абсолютна істина виявляється в зростанні знання.

Абсолютна істина – найбільш повне знання про дійсність, яке її відповідає і має підтвердження.

Неповна істина – часткове знання - || - .

Абсолютна істина є сумою відносних істин.

56. Проблема критеріїв істини.

Істина як така з’являється завдяки використанню критерію, тобто міри знання на предмет істинності чи хибності. Критеріями істини можуть бути інтуїція, логіка.

Найбільш загальним критерієм істинності вважається практика – безпосередня творча, цілеспрямована діяльність людини стосовно пізнання і перетворення дійсності.

Одній з основних причин невдач сучасної філософії вирішити проблему критерію істини є їх вихідна установка, орієнтуюча на можливість вирішення даної проблеми в рамках системи знань. Цю установку можна сформулювати таким чином. Якщо у нас є система знань, що претендує на опис об'єктивного світу, то ми можемо дізнатися про її відповідність своєму предмету, вивчаючи лише властивості самої системи. В протилежність цьому діамат(діалектичний матеріа­лізм) стверджує, що вказану проблему не можна вирішити таким чином, тобто не виходячи за межі знання. Ця геніальна думка, що кидає нове світло на проблему критерію істини, була вперше сформульована К. Марксом в його "Тезах про Фейєрбаха". К. Маркс підкреслив, що питання про те, чи володіє людське мислення наочною істинністю, не може бути вирішений в рамках самого мислення. У науці подібного роду заборони грають надзвичайно важливу роль. Зневага такими заборонами наводить не лише до даремних пошуків доказів, але і до різного роду паралогизмам. Але діамат не лише вказує на те, як не можна вирішити проблему критерію істини. Він в той же час говорить нам про те, як її можна вирішити. Для цього треба вийти за межі знань і зіставити його з оригіналом. Формою такого виходу і порівняння знання з об'єктом є практика - матеріальна діяльність людей. Якщо спробувати дати коротку характеристику функцію практики як критерію істини, то це б я зробив приблизно так. В практики відбувається матеріальне втілення знань, які підлягають перевірці. В той же час практика є об'єктивним феноменом, що належить матеріальному світу і що функціонує відповідно до його законів. Ета двоєдина (дуальна) природа практики забезпечує їй роль критерію істини: знання про реальний світ, втілені в практиці, контролюються законами цього світу.

Тут слід виділити два моменти: 1. Аби встановити відповідність знань об'єктивному світу, необхідно зіставити знання з самим об'єктивним світом. Як це зробити? У гносеологічному плані думка протилежна до свого предмету. Вона є ідеальною конструкцією, інформаційною моделлю об'єкту, що вивчається. Аби зіставити думку з об'єктом, необхідно зробити їх однопорядковимі. Це досягається в процесі матеріального втілення мислення в людської практики. Саме практика знімає гносеологічну протилежність матеріального і ідеального. Людське мислення - не є особлива ідеальна субстанція, відірвана від матерії. Воно є властивість матерії (як, наприклад, швидкість – властивість літака, що швидко летить), що має матеріальні форми свого вираження. Такими формами є мова і практична діяльність. Але між ними існує принципова відмінність. Знання в мовній формі не зводиться до матеріального втілення. Воно лише виступає як матеріальна кода ідеального вмісту - уявних об'єктів, які репрезентують об'єкти матеріального світу. Абсолютно іншим є матеріальне втілення знань в практиці. Тут матеріальне виступає вже не як кода, фіксуюче ідеальний вміст, а як реалізація цього вмісту. По суті, знання тут втрачає статус ідеального явища. Воно стає явищем матеріального світу. Технічні і технологічні процедури людської діяльності стають основною формою, що реалізовує знання. 2. Практика, включена в систему в систему взаємодії з об'єктивним світом, сама виявляється підпорядкованою законом цієї взаємодії. Ця обставина обумовлює можливість виконання практикою критерію істини. Будучи, з одного боку, втіленням знань про матеріальний світ, а з іншою - частиною цього світу, підпорядкованою його законам, практика самим процесом свого функціонування здійснює перевірку істинності знань. Якщо людина в своїх знаннях правильно виразила єство законів реального світу і побудувала свою діяльність відповідно до цих законів, то практика як об'єктивний процес, контрольований вказаними законами, виявляється ефективним. Її ефективність виявляється в тому, що вона здійснюється відповідно до ідеального плану і здійснює цей план. Навпаки, якщо представлення людини не відповідають законам об'єктивного світу і якщо практична діяльність побудована відповідно до цих вистав, то закони об'єктивного світу зроблять практику нееффектівной - нееффектівной в тому сенсі, що вона не зможе здійснити ідеальний план. Грубо кажучи, якщо літак, побудований відповідно до теорії аеродинаміки і сопромату, – літає, то можна зробити висновок про істинність цих знань.