5. Структура філософського знання

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни або основні розділи філософії.

Знання – це елементарний системно-узагальнений, відносно завершений образ дійсності. Оскільки дійсність різноманітна, то є різні типи знань, різні прояви знання є природничо-наукове, технічне, правове знання.

Особливе місце займає філософське знання. Воно існує на трьох рівнях:

• Онтологічний – про буття, реальний процес існування дійсності

• Теоретико-пізнавальний – знання, які викристалізувалися у всесвітньовідомі системи

• Методологічний – вказує, яким чином філософія вимірює, визначає що таке метод, які існують методи і способи їх застосування у пізнавальні і соціально-перетворюючі діяльності людини.

Філософія як знання приводить до виникнення таких підсистем філософії:

• Історія Ф – знання про період виникнення, місце, шлях розвитку у просторі і часі філософських ідей, видатних особистостей які ці ідеї народжували, систематизували і розвивали.

• Соціальна ф – відносини між людьми у суспільстві, які створюють люди як особистості.

• Ф антропологія – виникнення, характер розвитку людини як природної істоти.

• Ф історії – сутність процесу розвитку людини і людства в просторово-часовому вимірі, про відношення між варварством та цивілізацією, про рушійні сили цивілізаційного процесу, про початок і кінець історії, про перервність та безперервність у історії.

• Ф економіки – система знань про сутність процесу виробництва, обміну, розподілу споживань, знання про багатство, людську діяльність стосовно його створення. Багатство – здатність максимально наближатись до процвітання.

• Ф політики – система знань про сутність владних відносин в суспільстві а також організація управління цими відносинами.

• Ф права – система знань про сутність відношення природного і позитивного права або про сутність норм, правил, принципів, які виникають незалежно від волі і свідомості людини; санкціонуються суспільством і нормами, правилами, принципами, які створені в суспільстві людьми, особистостями а також санкціонуються державою.

6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.

Загальнонаукові методи – це спосіб пошуку об’єктивної реальності залежно від галузі науки. Методологія розуміє правничі принципи з точки зору, що таке закон взагалі. А з філософської точки зору правничі принципи є основою на якій базується юридична наука.

1.Філософські методи, серед яких найбільш старшими являються діалектичний і метафізичний. До їх числа також відносяться аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменолофічний, герменевтичний та інші.

2.Загальнонаукові підходи і методи дослідження, що отримали широкий розвиток і застосування в науці ХХ ст. Вони виступають в якості своєрідної проміжної методології між філософією і фундаментальним теоретико-методологічним положенням спеціальних наук. До загальнонаукових частіше всього відносяться такі поняття, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність і т. д.

Характерними рисами загальнонаукових понять являються по-перше, злиття в їх змісті окремих властивостей, ознак, понять окремих наук і філософських категорій; по-друге, можливість (на відміну від останніх) формалізації, уточнені засобами математичної теорії.

На основі загальнонаукових понять і концепцій формулюються відповідні методи і принципи пізнання, які забезпечують зв’язок і оптимальну взаємодію філософської методології із спеціально-науковим злиттям і його методами. До числа загальнонаукових принципів і підходів відносяться системний і структурно–функціональний, кібернетичний, ймовірнісний, моделювання, формалізація, дедукція, індукція, порівняння, аналіз, синтез, моніторинг, узагальнення, абстрагування та інші.

Важлива роль названих підходів полягає в тому, що в силу свого проміжного характеру забезпечують взаємоперехід філософського і спеціальнонаукового знання.

3.Спеціальнонаукові методи, тобто сукупність способів, принципів пізнання, досліджуваних прийомів і процедур, що застосовуються в тій або іншій сфері науки, яка відповідає певній основній формі руху матерії. Це методи механіки, фізики, хімії, біології і гуманітарних наук.

Таким чином, в науковому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система багатообразних методів різних рівнів, сфер діяльності, напрямків, які завжди реалізуються із врахуванням конкретних умов.