29. Основні рівні буття.

Суще або буття — одне з найважливіших, найбільш абстрактних світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі свого розвитку. Найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Аристотель.

Основні рівні буття:

буття природи (природне буття) – є об’єктивним характером існування, наявності того, що є в людині і світі незалежно від волі і свідомості існування;

соціальне буття – штучне, витворене в своїй реальності людиною, як особистістю, спільнотою, або – це сукупність всіх тих відносин, які утворюють люди, спільноти в економічному, політичному, правовому, моральному, естетичному, релігійному, мистецькому і так далі вимірах;

духовне буття – це вищий прояв буття людини і суспільстві, і ця вищість проявляється насамперед в тому, що саме вона задає вектор окреслює поле, визначає перспективи і характер розвитку людського існування.

Духовність – така сфера реального існування людини і суспільства, яка покликана і виконує функції основного визначальника напрямків людської діяльності: як завдяки почуттям, так і завдяки усвідомлення дійсності.

30. Філософський зміст категорії “матерія”

Матерія – це конкретно-чуттєве, безпосередньо дане.

Матерія – сама природа. «При родах»

Матерія – об’єктивна реальність: все те, що існує незалежно від волі і свідомості людини, і сюди включене як природне, так і штучне.

Матерія – філософська категорія, для позначення об’єктивної реальності, яка дана людині в її відчуттях, в її свідомості та існує незалежно від них (відчуттів, свідомості). Це об’єктивна реальність, яка існує в єдності того, що окреслюється поняттями матеріальне та ідеальне. Де матеріальне – це понятійна окресленість того моменту об’єктивної реальності, який показує будь-що таким яким воно є; а ідеальне – такий момент матеріального (вищий прояв матеріального), який вказує на те, яким будь-що у бутті має бути.

Отже,

1)Визнання матерії у якості субстанції дозволяє зайняти таку позицію – світ є реальністю, в якому єдність людини і природи відносна і ця відносність проявляється в тому, що з одної сторони людина є природною істотою, а з іншої сторони це протиприродне явище.

2)Дійсність людини з’являється у відношенні матеріального та ідеального, де матеріальне – вияв опредмеченості (бачення того, яким воно є), а ідеальне – це можливості цього предмету.

3)Буття матеріалізується, тобто стає відчутною реальністю насамперед свідомості, мислення, почуттям людини, а не само по собі; людина суб’єкт усіх категорій, які отримують назву «матеріальне».

4)Всі процеси такої матеріалізації показують відношення між можливим та дійсним, необхідним, випадковим, причинним і наслідковим і так далі.

Матеріальне життя, матеріальний добробут, матеріальний рівень, матеріальна культура, матеріальні відносини – це такі категорії, які вказують або показують на те перш за все, що є здійсненним у житті людини і відповідає її дійсній природі, і водночас вони продукують знання про те, чого ще людині не вистачає, чому у неї ще існують потреби, чим вона не задоволена і так далі. Одночасно все це показує і таке: в межах предмету філософії, а цей предмет є відношенням людина – світ, вибудовується такими протилежностями: тіло – душа, тілесне – духовне, матеріальне – ідеальне, матерія – свідомість тощо.

Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо).

Для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, для Р.Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною.

І.Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації.

На думку Г.Гельмгольца, матерія — це все, що існує об'єктивно (незалежно від свідомості людини). Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше. Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання. Розрізняють такі структурні рівні матерії:

• неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти);

• органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений);

• соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Отже, в історії розвитку філософської думки поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу. Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст. Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.