27.Історичні типи світогляду

Історичні типи світогляду – етапи еволюції, який проходить феномен світогляду. Зазвичай серед історичних типів світогляду виокремлюють міфічний, філософський, релігійний та науковий.

Магічний – акцентує увагу на пошуках гармонійного співіснування людини та природи шляхом освоєння сил останньої. Важливими елементами є досвід, ритуал, який конкретизується, заклинаннями, обрядами і табу, а також налаштованість.

Міфічний - базований та вірі у надприродні сили, абсолютизуючи досвід, окремого роду, племені. Головними елементами є образність(створення окремих, антропоморфність (обожнення природних сил із людськими),символізм, тотемізм (наявність спільного родового предка), анімізм (одухотворення всього сутнього), фетишизм( віра у те, що матеріальні об’єкти побутового призначення мають надприродні властивості і здатні допомагати людині у вирішенні конкретних завдань.

Філософський – узагальнює досвід, знання, цінності людства у його відношенні до світу, як цілого з метою виявляння сутності буття всесвіту та людини.

Релігійний – ґрунтований на обожненні надприродних сил, природних і суспільних явищ. Елементи : поляризація світу на потойбічний і земний; існування культу за допомогою якого здійснюється зв'язок з богом; наявність релігійного інституту, тобто церкви; практичність; ритуалізованість.

Науковий – уможливлює виявляння істинних знань про світ, як єдності природної і історичної дійсності.

Художній - є способом самоствердження та самоусвідомлення людини у світі через реалізацію особистого, творчого потенціалу у формі різноманітних творів мистецтва. Найголовнішими елементами є уява, фантазія, сміливість.

Синтетичний – характеризує персоніфіковані, індивідуальні переконання.У різні історичні епохи формувалися світоглядні системи:

Космоцентрична – спрямована на пошуки єдиної сутності світобудови, у західноєвропейській традиції філософування, ця система з’являється в епоху греко-римоантичності.

Теоцентрична – визначальним елементом є релігійна віра, тобто бездоказове сприймання могутності надприродних сил, здатних регулювати або кардинально змінювати життя людини. Це з’являється у епоху патристиків і продовжується у епоху схоластиків.

Антропоцентрична – пов’язана з усвідомленням людини, як ядра всесвіту, розкриттям можливостей, прогресивного розвитку особистостей. В епоху ренесансу.

Світогляд постає не тільки узагальненим уявленням про світ, він є формою суспільної самосвідомості людини. За своєю суттю є універсальним, оскільки об’єднує всі елементи: досвід знання, цінності, а також практичних, оскільки зорієнтовує людину на розв’язання найважливіших смисложиттєвих проблем.

28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми

Онтологія – вчення про буття; ця система знань (онтологія) склалася як класичне явище філософії; класичне, бо вона піднімає питання, або вирішує такі фундаментальні проблеми як проблему відношення мислення, об’єктивної дійсності та реального існування; проблему первинності та вторинності стосовно існування людини, світу, відношення між ними; питання цілісності існування; проблема смислів існування: співвідношення між поняттям і тим, що воно відображає; проблема відношення людини і свободи; людських почуттів та реальних обставин життя; відношення тіла та душі; тілесного та духовного; матеріального та ідеального; питання про субстанції та її форми існування.

Термін «Онтологія» був запропонований Р. Гокленіусом в 1613 році в його «Філософський словнику» і трохи пізніше І. Клаубергом в 1656 році запропонує його (у варіанті« онтософія ») в якості еквівалента поняттю« метафізика». У практичному вживанні термін був закріплений Х.Вольфом, явно розділили семантику термінів «онтологія» і «метафізика».

Відповідно до проблем філософії склалися такі типи онтології (вчень про буття) Ідеалізм; Матеріалізм; Реалізм; Пантеїзм; Монізм; Дуалізм та ін. Всі ці типи онтологій дають характеристику, представляють собою систему знань про такі основні рівні буття:

буття природи (природне буття) – є об’єктивним характером існування, наявності того, що є в людині і світі незалежно від волі і свідомості існування;

соціальне буття – штучне, витворене в своїй реальності людиною, як особистістю, спільнотою, або – це сукупність всіх тих відносин, які утворюють люди, спільноти в економічному, політичному, правовому, моральному, естетичному, релігійному, мистецькому і так далі вимірах;

духовне буття – це вищий прояв буття людини і суспільстві, і ця вищість проявляється насамперед в тому, що саме вона задає вектор окреслює поле, визначає перспективи і характер розвитку людського існування.

Духовність – така сфера реального існування людини і суспільства, яка покликана і виконує функції основного визначальника напрямків людської діяльності: як завдяки почуттям, так і завдяки усвідомлення дійсності.