3. Творча спадщина і. М. Білогуба.

Законспектуйте: Іван Михайлович Білогуб небезпідставно вважається зачинателем літературно-краєзнавчих досліджень на Луганщині. Але перш, ніж стати ним, ученому довелося подолати складний, сповнений драматичних колізій життєвий шлях.

Науковий доробок Івана Білогуба становить понад 150 праць. Він друкувався на сторінках республіканських журналів "Радянське літературознавство”, "Вітчизна”, "Радянська школа”, "Українська мова і література в школі”. У 1960 році Луганське обласне видавництво публікує його монографію "Вогнем Прометея (Атеїстичні ідеї в творах письменників-демократів)”. А у 1974 році в київському видавництві "Дніпро” виходить монографія "На позиціях атеїзму (Атеїзм української революційно-демократичної літератури)”.

Запишіть: З-поміж літературознавчих досліджень Івана Білогуба завжди виділялися літературно-краєзнавчі. Ще в 1963 році в журналі "Донбас” він обґрунтовує початки літературної історії нашого краю від "Слова о полку Ігоревім”. Стаття мала промовисту назву "А традиції є!”. Відтоді з'являються дослідження про літературну організацію "Забой”, про письменників Павла Безпощадного, Всеволода Гаршина, Бориса Грінченка, Миколу Чернявського, Володимира Сосюру, рецензії та відгуки на книги письменників-земляків Микити Чернявського, Івана Савича, Геннадія Довнара та інших.

У 1977 р. вийшло друком окреме видання "Літературна Ворошиловградщина”. Уже наприкінці свого життя Іван Михайлович зміг по-новому підсумувати свої краєзнавчі пошуки в книзі "Літературно-краєзнавча Луганщина” (I частина, Луганськ, 1993 р., друга була видана після смерті автора в 1994 р., завдяки сприянню літературознавця Юрія Єненка).

І.М.Білогуб переконливо довів, що літературно-мистецьке життя Луганщини є складовою частиною української національної культури і має глибокі традиції, які не переривалися, а постійно розвивалися, хоча й потерпали від національно-державного гноблення. Але він не розрізняв літературне краєзнавство за національними ознаками, досліджував життя й творчість у краї російських письменників, взаємозв'язки двох культур і дійшов висновку, що у творчій долі письменників відчутна нетерпимість тоталітарного ладу до правди в їх творах, виявлення любові до народу, мови, культури.

Прочитайте: Багато років Іван Михайлович викладав також українську літературу в Луганському художньому училищі. Безперечно, там він мав змогу виявити свої мистецтвознавчі інтереси, ближче ознайомитися з творчістю луганських скульпторів та художників. Так була видана монографія "Василь Федченко” (К.: Мистецтво, 1974), низка статей у журналі "Образотворче мистецтво”.

У 1988 році І.М.Білогуб написав спогади, назвавши їх "Некролог”, немовби відчуваючи, що це й буде головна пам'ятка про все життя. Його мемуарна сповідь тяжіє до художньо-документальної прози, а її власне літературне спрямування досягається за допомогою майстерно виписаних діалогів, портретів, авторських характеристик та узагальнень. Зауважимо, що життя Івана Білогуба теж, зрештою, є типовим для українського інтелігента того часу, бо така жорстока доля спіткала в тридцяті роки сотні тисяч людей. Нелюдськими зусиллями тиранія хотіла знищити творчу особистість, перетворити її в раба, однак зробити це їй не вдалося.

Так, Іван Білогуб не тільки вижив, але й встиг затаврувати злочини тоталітаризму проти людства. Того ж року його спогади в'язня совєтських концтаборів були опубліковані в обласній молодіжній газеті "Молодогвардієць”. Наступного року вони друкувалися на сторінках журналу "Донбас” у формі документальної повісті "Тіні на снігу”, а у 2000 році вийшли окремим виданням.