Лекція № 5 – 6 тема: Літературно-мистецький процес Луганщини хх століття

План

1.Історико-культурні умови розвитку Донбасу у 20-40-х рр. ХХ ст.

2.Історія організації "Забой”.

3.Автобіографічні мотиви у творчості В. Сосюри.

4.Літературні традиції Луганщини другої половини ХХ ст.

Ключові слова: соцреалізм, модернізм, пролетарська культура, "розстріляне Відродження”.

1. Історико-культурні умови розвитку Донбасу у 20-50-х рр. ХХ ст.

Законспектуйте: На початку ХХ ст. Донбас як регіон із потужним промисловим потенціалом стає центром пильної і тривалої уваги з боку радянського керівництва. До першочергових проблем, що вимагали постійного контролю й вирішення, влада зарахувала не стільки економічну і виробничу сфери, скільки аспекти соціально-культурного життя шахтарського краю. З одного боку, влада дбала про культурний розвиток народу, з іншого, ретельно стежила, аби рушійною силою всіх реформ був пролетаріат, неосвіченість, обмеженість духовних потреб якого давала можливість легко його контролювати. Як зазначав дослідник творчості В. Сосюри Василь Гришко, "перше десятиріччя совєтської влади на Україні було ... двоїстим за своїм об'єктивним історичним характером. І в цей двоїстий час існували всі об'єктивні підстави ... для примирення й співжиття разом і українського, і комуністичного начал...”. Подібна роздвоєністьвідзначилася на всіх сферах суспільного життя.

Паростки новітньої української літератури на Донбасі пробиваються із заборон, репресій тоталітарної системи. Нова влада вважала первинною необхідність освітнім закладам і культурним установам виховувати "будівників комунізму”, відданих комуністичній партії.

Таким чином, вже у 20-ті роки в регіоні намічається тенденція створення пролетарської культури. Письменницьким осередком стає журнал "Забой”, перший номер якого побачив світ у 1923 році. Саме на його сторінках у 1929 р. вестиметься широка пропаганда української мови в регіоні (Б.Горбатов, Г.Баглюк, В.Гайворонський, Г. Жуков, В.Торiн, Ю.Черкаський та iн).

Та сталінський режим сприймав її як негативне явище, яке гальванізувало почуття національної приналежності. Боротися з цим можна було лише репресіями. Масовий терор 1929 - 1938 років став однією з важливих умов функціонування тоталітарної системи. Завдяки йому нищилася політична опозиція, повністю контролювався суспільний і культурний розвиток.

Подібна ситуація на Донбасі не покращала і наступного десятиліття. Шахтарський регіон у 2-й пол. 40-х рр. відчув посилення ідеологічного диктату, що не обминув жодної сфери життя суспільства, на долю якого випало безліч важких випробувань. Для письменників партія визначала, про що писати і як писати, не допускаючи найменших відхилень від догматів соцреалізму.

Періодика та окремі збірки 40-х рр. перенасичені лірикою подібного змісту. Лише інколи, між рядків, проступають справжні почуття автора, що хвилюють його небайдуже серце. Про особисті переживання місцевих ліриків, хто заявив про себе в часи апогею тоталітаризму, читач мав змогу дізнатися лише останнім десятиліттям, коли роками приховане від всевидячого ока партії нарешті оприлюднюється у нових збірках із поміткою "заборонене”. Поняття "національного” в літературі регіону настільки викорінювалося, що читачу, виплеканому на тогочасній прокомуністичній періодиці, і сьогодні важко повірити в існування у донбаській літературі І пол. ХХ ст. справжнього, щирого начала, яке знаходить втілення в рядках окремих збірок місцевих ліриків, де розглядаються одвічні людські цінності - добро, краса, любов, істина, що стали естетичною засадою філософії представників нового українського відродження.

Вивчення літературної спадщини місцевих авторів обґрунтовує думку про те, що письменники, які увійшли в літературу нашого краю вже за часів радянської влади, відчували її "допомогу” у виборі тем і образів. Робітнича тема, на яку неодноразово скеровувала партія луганських письменників протягом 20-30-х рр., визначилася як провідна з моменту становлення радянської української літератури на Донбасі. Численні спроби молодих поетів проявити себе в даному напрямку, знаходили реалізацію в періодиці шахтарського краю. Подібні літературні сторінки не відзначались оригінальністю через схожість обраних мотивів і спосіб їх подання у газеті чи журналі. Донбаська періодика 20-х рр. свідчила про розгортання літературного процесу під ретельним наглядом радянської влади, яка у перше десятиліття свого функціонування під гаслами боротьби за краще майбутнє пролетаріату спрямовувала максимум зусиль на зміну світогляду багатьох українців, хто повірив у більшовицькі гасла.