5.В.Даль і українська культура.

Законспектуйте: Володимир Даль народився 10 листопада (22 листопада) 1801 р. у селищі Луганський завод, нині місто Луганськ, у дансько-французькій родині інтелектуалів. Дитинство минуло в Луганську та Миколаєві. Майже третину життя Володимир Даль прожив в Україні. Дитинство його минуло в Луганську та Миколаєві - робітничих містечках посеред української козацької стихії. Згодом, здобувши фах лікаря, працював в Умані, Кам'янець-Подільському, де лікував і тамтешніх селян. Захоплювався народним мистецтвом, характером українців. Чудово знав українську мову. Свої літературні твори підписував псевдонімом Козак Луганський. Чимало їх було на українську тематику: повість «Савелій Граб», оповідання «Світлий празник», «Скарб», «Упир»... Сам записував фольклор і популяризував ці записи та дослідження інших науковців. Дуже хотів, щоб «пісні малоросійські посіли належне місце у слов'янській літературі».

У 1835-му на сторінках відомого часопису «Сєверная пчела» Даль переконував імперських інтелектуалів, що український народ має право на літературу своєю мовою. На той час такий виступ був «проривом до свідомості» навіть багатьох «малоросів». Адже «згори» планомірно переконували, що «малоросійське нарєчіє» - лише відгалуження великоросійського, і само по собі не має ніякої перспективи.

Прочитайте: Задум українського словника виник у Даля під час подорожі Україною влітку 1844 року. Мандрував учений з українським поетом Євгеном Гребінкою. Прибувши в Україну, Даль писав до дружини: «Я з задоволенням знову заговорив цією чудесною мовою...» Упродовж поїздки він постійно записував до зошита українські слова та їх тлумачення. Повернувшись до Петербурга, разом iз письменником Василем Лазаревським (другом Тараса Шевченка) взявся укладати словник. І в листопаді того ж 1844 року писав ректорові Київського університету Михайлові Максимовичу, що «малоросійський словник на 8 тисяч слів» уже готовий, і просив ректора надати відомості про особливості різних діалектів української мови. Утім український словник тоді світу не побачив. Урядові кола Російської імперії не були зацікавлені в легітимізації мови «свого» найбільш «сепаратистськи налаштованого» народу.

Законспектуйте: У 1863 - 1866 роках Даль видав «Словарь великорусского наречия русского языка» на 200 тисяч слів, над яким працював півстоліття. Це один iз перших тлумачних словників у Європі. А українські записи вченого, як вважають дослідники, були передані Борисові Грінченку, який у 1902 - 1904 роках редагував «Словник української мови».

Перша книжка казок Козака Луганського побачила світ у Петербурзі у 1832 році. Це були «Російські казки з переказу народного усного на грамоту громадянську перекладені, до побуту життєвого пристосовані і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським». Власні твори Даль писав на основі фольклорних записів, зокрема українських. Відомо, що саме таким чином він «вивів у люди» відому казку «Курочка Ряба».

Прочитайте: Утім після виходу першої книги казок Даля арештували - просто під часу обходу в госпіталі, - а наклад видання вилучили з продажу. Цікаво, що ректор Дерптського університету (де свого часу Даль успішно опановував медицину) запросив свого колишнього вихованця на кафедру російської словесності. І запропонував висунути цю його працю як дисертацію для здобуття наукового ступеня доктора філології. Однак міністр освіти імперії цього не дозволив. Адже в доносі на Даля було вказано, що у його книзі «містяться глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата та ін.». Із в'язниці вченого визволив поет Василь Жуковський. Він був вихователем царевича Олександра, який, ставши потім імператором, скасував кріпацтво. Поет розповів царенку про Володимира Даля, і той переконав батька, царя Миколу І, звільнити вченого. І невдовзі письменник видав «Билини й небилиці Козака Луганського».

Цікавість до казок подружила Даля з Олександром Пушкіним та з Григорієм Квіткою-Основ'яненком. Квітка обмінювався з Далем записами фольклору. Даль, до того ж, перекладав на російську мову його казки і деякі з них публікував. Також читав їх в оригіналі «світським левам» на вечірках у петербурзькій квартирі Євгена Гребінки. Як зазначав Даль, тодішнім російським інтелектуалам «потрібно було кілька годин, щоб не лише зрозуміти українську мову, а й насолодитися нею».

Гребінка поселився в Петербурзі у 1834-му. Володимир Даль частенько гостював у його родовому маєтку на Полтавщині. І навіть був старшим дружкою на весіллі поета. На петербурзьких «квартирниках» Гребінки можна було бачити математиків, художників, літераторів, композиторів, співаків, скажімо, Семена Гулака-Артемовського, Михайла Глінку, Карла Брюллова. Даль час від часу хвалився перед ними новими записами українських пісень.

Із 1841-го Даль теж мешкав у Петербурзі й також став влаштовувати «квартирники». Щочетверга до нього сходилися цікаві люди: відомий медик професор Микола Пирогов, натураліст Карл Бер, географ Федір Литке, поет Василь Жуковський і багато інших. Якось знайомі запросили на таку «вечірку» Тараса Шевченка, студента Академії мистецтв. Шевченка вразило, як добре говорив Даль українською. Через чотири роки, їдучи в Україну, Шевченко прийшов до нього попрощатися. Коли ж у 1847 році поета арештували й ув'язнили, Даль клопотався про його звільнення. Шевченко передав йому через знайомих таке прохання. І Даль - не лише письменник, медик і науковець, а ще й чиновник з чималим «стажем», - скориставшись своїми знайомствами, домігся для митця спершу послаблення суворого режиму і дозволу малювати й писати, а згодом і повного звільнення. Утім «операцію» здійснив майстерно і скромно: Шевченко не дізнався, що вийшов на волю саме завдяки Володимиру Далю...

Запишіть: Володимир Даль як науковець працював у багатьох галузях: природознавстві, медицині, лінгвістиці, етнографії. Також залишив слід в історії, військовій справі та інженерії. Він був автором перших в історії Російської імперії підручників із зоології та ботаніки. У 1838 р. за свої природничо-історичні праці обраний членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Під час своїх численних подорожей зібрав багатющий етнографічний матеріал, на його основі написав близько 100 нарисів iз побуту російського народу.

Г. Квітка-Основ'яненко і В. Даль активно обмінюються фольклорними матеріалами, постійно творчо взаємодіють (рецензія Даля на «Малоросійські повісті, розповідає Грицьком Основ'яненка» (1835), переклад «Солдатського портрета» на російську мову, перероблення з коментарями «Сватання на Гончарівці» , посвята Далю Квіткою-Основ'яненком повісті «Мертвецький великдень» та ін.) Влітку 1844 Даль здійснює поїздку на Україну в маєток батьків Є. Гребінки (Пирятинський повіт Полтавської губернії), згодом у статтях і творах він використовує матеріали, зібрані на Полтавщині. Даль підтримує дружні стосунки з Т. Шевченком (1830 - 1840 рр..). Він був у числі тих, хто намагався полегшити долю поета в засланні. Шевченко подарував Далю автограф вірша «Рано-вранці новобранці».

Письменник у своїй літературній творчості звертається до України, її мови і фольклору, прагне до вірному зображенню українського життя, до правдивого висвітлення народного побуту та соціальних явищ. В авторській обробці українських фольклорних сюжетів казок «Лисичка-сестричка», «Відьма» посилюється соціальне звучання джерела, щедро використовується етнографічний матеріал, в оповідь вплітається колоритна українська лексика. Українські сюжети анекдотів і билічек лягли в основу творів «Водопій», «Казка про бідного Кузе-безталанної голові і перебіжників Будунтае», «Про скарбі», «Скарб», «Упир» та ін В оповіданнях з народного життя «Світле свято» , «Ваша воля, наша доля» Даль реалістично показує життя селян-кріпаків, їх сумну і нерідко трагічну долю, тут звучить критика судової системи. У повістях «Савелій Граб, або Двійник», «Небувале в минуле, або Минуле в небувалому», «расплох» письменник сатирично зображує українських поміщиків, прагне осягнути національний характер малоросів. У реалістичні твори органічно введені описи українських звичаїв, обрядів, фольклорний матеріал.

Прочитайте: Брав участь як військовий лікар у російсько-турецькій війні. Писав наукові праці з гомеопатії, фармакології, методи оперативного лікування вогнепальних поранень, здобув славу хірурга-офтальмолога, здійснивши близько півсотні операцій зняття катаракти. Даль зізнавався, що вміння добре зашивати рани перейняв від своєї української няні Ганни, яка навчила його вишивати. Цікаво, що ліва рука Даля була розвинена настільки ж, як і права.

На закінчення необхідно сказати про те, як луганчани шанують пам'ять про Дале: його ім'я носить Восточноукраніскій національний університет, стали традиційними Далівські наукові читання, встановлено пам'ятник Далю (1981), працює літературний дім-музей (1986).

Пам'ятник В. І. Далю в Луганську (скульпт. І. Овчаренко, В. Орлов).

Життєвий шлях В. Гаршина.

Законспектуйте: Висвітлюючи життєвий і творчий шлях В. Гаршина (1855 - 1888), необхідно, перш за все, підкреслити, що письменник мав як би дві батьківщини: батьківщину «фізичну» (Старобільськ) і батьківщину «духовну» (Петербург). Гаршин народився в сел. Приємна Долина Бахмутського повіту Катеринославської губернії (сучасна с. Переїзної Донецької обл.) В небагатій дворянській сім'ї, навчався в Гірському інституті (1874 - 1877), брав участь в якості добровольця в російсько-турецькій війні 1877 року, навчався в Петербурзькому університеті (1878) , був державним службовцем (1882 - 1883).

Гаршин народився в сел. Приємна Долина Бахмутського повіту Катеринославської губернії (сучасна с. Переїзної Донецької обл.). Він періодично проживав (з 1858 р.) у м. Старобільську Катеринославської губернії (зараз Луганська обл.).

У сатиричний нарис «Справжня історія енського земського зібрання» (1876) введені реалії Старобільського пейзажу, а зображення суспільного конфлікту засновано на безпосередніх спостереженнях, зроблених у м. Старобільську.

Оповідання «Ведмеді» (1883) відкривається колоритним описом степового ландшафту, характерного для околиць провінційного міста Більська (мається на увазі м. Старобільськ).

Запишіть: Дослідники, аналізуючи творчість Гаршина, звертали особливу увагу на гуманістичну основу творів, новаторство художника слова. В антивоєнних оповіданнях «Чотири дні» (1877), «Дуже коротенький роман» (1878), «Трус» (1879), «Денщик і офіцер» (1880), «Із спогадів рядового Іванова» (1883) автор заперечує можливість збройного дозволу міждержавних конфліктів, засуджує безглуздість і аморальність війни, перетворюючої подвижництво в злочин, порушення звичного порядку життя, приречення на самотність, підпорядкування «страшної сили маси», визнання природності і неминучості вбивства. Гаршин створює образ людини «враженою», «чуйною» совісті, морально прозрілого і усвідомив особисту відповідальність за скоєне в світі зло.

В оповіданні «Подія» (1878) письменник прагне передати потрясіння людини, усвідомило своє безсилля в боротьбі зі злом, але не змінив своєму моральному боргу. Казка «Attalea princes» (1879) про долю гордої пальми, що вирвалася ціною життя з в'язниці-оранжереї, ставить перед читачами моральні, філософські, політичні проблеми, стверджує у формі філософської притчі думка про природність всякого пориву до свободи. У повісті «Надія Миколаївна» (1885), легенді «Сказання про гордій Аггее» (1886), оповіданні «Сигнал» (1887) заломлюється толстовська ідея «непротивлення злу насильством»: Гаршин протиставляє божевільної пристрасті піднесену любов, жорстокості й озлобленості - лагідність і жертовність.

Законспектуйте: Говорячи про значення Гаршина-прозаїка, потрібно в першу чергу відзначити його приналежність до методу «експресивного» реалізму. У творчості письменника органічно з'єднуються в рамках ліричної прози романтичні і реалістичні принципи, в соціально-побутовому нарисі долаються натуралістичні тенденції. Гаршин - визнаний майстер художньої деталі.

В м. Старобільську ім'ям Гаршина названа вулиця, на будинку, де він жив, встановлена ​​меморіальна дошка, на площі - пам'ятник (1969). На кафедрі всесвітньої літератури ЛНУ регулярно проводяться студентські гаршинским читання, публікуються наукові роботи про творчість письменника.

Перебування в Донбасі А. Чехова

Прочитайте: "Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко,” - писав А. Чехов

А. Кримському. " Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров'я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий,” - записав А. Чехов після подорожі по Україні.

Законспектуйте: Можемо говорити про дві поїздки Чехова по території нашого краю: навесні - на початку літа 1887 з Москви м. Таганрог, в квітні 1887 р. по донецької дорозі (Луганськ - Краматорськ) на хутір хорунжого

Г. Кравцова, проживання (більше місяця) Чехова в «Донський Швейцарії» (Рагозіна балка недалеко від сучас. м. Антрацита) і відвідування Святогорська. Під час подорожі письменник вивчав природу, побут, звичаї, умови праці на шахтах, знайомився з місцевим фольклором, переказами, легендами, повір'ями. Донбаський край збагатив його новими образами і темами для творів. На Донщині були створені розповіді «Козак», «У лісі», «Перекотиполе», в яких знайшли відображення пейзаж і легенди Рагозіної балки, побут Святогорського монастиря. За матеріалами поїздки написані повісті «Степ. Історія однієї поїздки »,« Вогні », оповідань« Щастя »,« Печеніг »,« У рідному кутку »,« Подія (Розповідь візника) »,« Страхи: Розповідь дачника ». У даних творах ми знаходимо цікаві описи, яскраві штрихи і влучні замальовки, пов'язані з Луганськом, Краматорському, Дебальцеве, Бахмутом та ін містами і селами донецького краю. Чехов розмірковує про людське щастя, про характер взаємин особистості з природою (середовищем). У «степової енциклопедії» «Степ. Історія однієї поїздкі »(1888) автор зображує особливості життєвого укладу краю, промисловий пейзаж регіону. Природа Луганщини є головним герой твору і основою буття, вона подається в ламанні через призму сприйняття трьох відрізняються за віком, соціальним станом, вихованню персонажів. Чехов знаходить поезію в самій дійсності, його розповідь проникнуть незвичайним ліризмом.

Дослідник К. С. Жолос розшукав і вказав місця, які згадує А. Чехов у листах (Донська Швейцарія). Він співвідніс вказівки в листах і творах великого письменника з нинішніми конкретними географічними точками, які збереглися в наші дні. У роботі Жолос описує, як була знайдена, а потім упорядкована Чеховська криниця. У ній названі десятки імен людей різних спеціальностей (шахтарів, учнів профтехучіліц, учителів, інженерів та ін), які взяли найактивнішу участь у відтворенні криниці. У книзі конкретно вказані багато деталей, пов'язані з життям Чехова в Донський Швейцарії. Автор також розповів у своєму нарисі, як шанують нині Чехова в Антрациті.