- •Особливості «наук про природу» та «наук про дух»
- •Властивості свідомості
- •Методи та функції філософії
- •Структура свідомості: її компонентний та рівневий вияви
- •Структура філософського знання та головні проблеми філософії
- •Самосвідомість та самопізнання людини
- •Філософія як мудрість та наука
- •Взаємодія біологічного, психічного, соціального , духовного в людині. Складна сутність особистості.
- •Образ людини та Всесвіту у філософії Ренесансу.
- •Проблема пізнання як предмет філософського пізнання. Підходи до пізнання
- •Свідомість і форми психічної діяльності. Психічне та ідеальне
- •Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •Філософія і теологія
- •Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •Взаємозв’язок свідомості і мови
- •Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання
- •Культура та цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблеми кризи культури
- •Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •Форми суспільної свідомості( політична, правова…)
- •Рівні наукового пізнання
- •Поняття ціностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні).
- •Поняття світу та різні тлумачення підстав його існування
- •Повт. 8
- •Проблема істини: її властивості (абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •Концепції цінностей: об’єктивістські, суб’єктивістіські, інтегративні
- •Концепції істини в філософії (кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська).Об’єктивна істина та історична правда.
- •Філософські, наукові і релігійні підходи до проблеми походження світу.
- •Проблема буття та сущого у філософії. Концепції буття.
- •Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •31. Взаємодія свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії
- •32. Проблема людини та її виникнення в релігії, науці та філософії
- •33. Свідомість: сутність, специфіка, функції
- •34. Класифікація та функції цінностей
- •35. Підходи до вивчення та концепції свідомості.
- •36. Поняття суб’єкта суспільного розвитку.
- •37. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •38. Закони та рушійні сили історії, проблеми сенсу історії. Історичний процес.
- •39. Сучасна феноменологія та герменевтика.
- •40. Основні сфери буття світу
- •41. Поняття суспільства.Структура суспільства.
- •42. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •43. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального та технотронного суспільства.
- •44. Філосовське поняття, ознаки та функції культури.
- •45. Проблема періодизації людської історії: формаційний та цивілізаційний підходи.
- •46. Філософія як мудрість (образ життя) та наука (система знань).
- •47. Специфіка руху як способу існування матерії та простору і часу як форм буття матерії.
- •48. Специфіка розуміння істини в філософії, науці та релігії.
- •49. Особливості суспільного виробництва. Продуктивні сили та виробничі відносини.
- •50. Матерія як філософська категорія. Специфіка структурних рівнів організації матерії.
- •51. Філософські підходи до осмислення економічної діяльності. Філософське розуміння грошей.
- •52. Специфіка рівнів і відповідних ним методів наукового пізнання.
- •53. Філософські, релігійні та наукові підходи до проблеми походження людини.
- •54. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •55. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок, тотожне-відмінне, кількість-якість, загальне-особливе.
- •56. Світогляд: сутність, структура та функція.
- •57. Предмет філософії. Історична зміна предмету філософії.
- •58. Сучасні глобальні проблеми людства. Перспективи людства.
- •59. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •60.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •62. Специфіка філософського знання (на відміну від релігії та науки)
- •63.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- •64. Досократичний період античної філософії.
- •65. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія, вчення про суспільство.
- •66. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •67. Основні напрямки елліністичної філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм).
- •68. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •69. Середньовічна патристика: вчення Аврелія Августина, східних отців церкви
- •70. Співвідношення філософії та теології у Фоми Аквінського.
- •71. Філософські доведення існування Бога в епоху Середньовіччя.
- •72. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •73. Загальна характеристика філософії Нового часу, школи, їдеї, представники
- •74. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •75.Емпіризм як науковий політико-правовий принцип (Бекон, т. Гоббс, Локк)
- •76.Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу людини (Юм)
- •77. Концепції «природного права», «суспільного договору», «громадянського суспільства» та «правової держави» в філософії представників французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- •78. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •79. Характерні особливості теорій основних представників Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінга, Гегеля).
- •80. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
- •81. Напрямки (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної західної некласичної філософії XIX–XX ст
- •83. Вчення класичного психоаналізу
- •84. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •85.Загальні особливості філософії постмодернізму
- •86. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія
- •87. «Філософія серця» г.Сковороди та п. Юркевича.
- •88. Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).
Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
Пізнання — це специфічна взаємодія суб'єкта і об'єкта, кінцевою метою якої є адекватне осягнення дійсності. Пізнавальне відношення включає в себе три складових: суб'єкт, об'єкт і зміст пізнання,тобто знання. Суб'єкт пізнання - це людина, яка володіє свідомістю, здатна споглядати і перетворювати світ. Об'єкт пізнання - це частина світу, що стала предметом споглядання і перетворення людиною. Співвідношення споглядання і перетворення визначається можливостями людини і властивостями об'єкта пізнання. Безпосередній зв'язок пізнання з практикою визначає донаукове так зване стихійно-емпіричне, буденне пізнання, що виникає разом з формуванням людського суспільства і реалізується людьми в процесі всіх видів їх життєдіяльності.
Предмет пізнання - зафіксовані в досвіді і включені в процес практичної діяльності людини сторони, властивості і стосунки об'єктів, досліджувані з певною метою в даних умовах і обставинах.Об'єкт — це те, що протистоїть об'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. Його не слід ототожнювати зі світом у цілому.
Об'єкт пізнання — це лише та частина об'єктивної реальності, яка перебуває у взаємодії з суб'єктом. При цьому саме виділення об'єкта пізнання здійснюється з допомогою форм практичної і пізнавальної діяльності, вироблених суспільством із врахуванням властивостей об'єктивної реальності.
Суб'єкт і об'єкт становлять єдність протилежностей пізнавального процесу. Вирішення суперечностей, які постійно виникають між суб'єктом і об'єктом, відбувається завдяки практичним змінам об'єкта суб'єктом, за допомогою підпорядкування його свідомій волі людини (суспільства, людства). У процесі цієї взаємодії змінюються цілі суб'єкта, котрі визначають його волю, і виникають нові й нові суперечності.
Пізнання є процесом розв'язання суперечностей між суб'єктом і об'єктом. Вирішення цих суперечностей на кожному етапі пізнання призводить до появи нового суб'єкта (збагаченого новими знаннями, здатного мислити на вищому теоретичному рівні) та нового об'єкта пізнання (в тому розумінні, що в пізнавальний процес "втягуються" все нові предмети, процеси та явища, а звідси й виникають нові проблеми. Таким чином, суперечності відтворюються на новому, вищому рівні. Вони знову вирішуються й знову виникають. І так безнастанно. Важливим у процесі пізнання вважається положення: від живого споглядання до абстрактного мислення і від абстрактного мислення до практики - такий діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності. Положення можна застосовувати до перших кроків пізнання людства і вказує усі необхідні етапи сучасного пізнання з можливими перестановками у їх чергуванні. Кожному етапу властива відносна відокремленість, тому що суб'єкт пізнання є єдністю практичної дії, чуття і мислення. Перестановка етапів пізнання неприпустима: стосовно кінцевого джерела пізнання і скерованості процесу пізнання до кінцевої мети. Кожний етап відіграє свою незамінну роль у пізнанні. Єдиним джерелом пізнання об'єктивного світу є чуттєве відображення у формах відчуттів, сприймань і уявлень (що приєднують до сприйнять пам'ять і уяву в наочних образах). Виправданням такого стверджування служить присутність у мисленні понять з наочним змістом, з одного боку, і відсутність мислення і керованої ним дії суб'єкта при втраті чуттєвого контакту зі світом - з іншого боку.