40. Основні сфери буття світу

Прикладом онтології, яка утворилась на засадах нового розуміння буття і сущого, є «критична онтологія» німецького філософа Гартмана – одна з найбільш відомих концепцій ХХ ст. Вона відійшла від традиційного розуміння буття як властивості лише матеріального сущого, але не перейшла на концепцію суб’єктивізму.

Вихідними поняттями онтології Гартмана є реальне та ідеальне буття. Реальне буття (реальний світ) є найбільш очевидним. Методологічним принципом , на основі якого утворюється сфера реальності, є часовість й індивідуальніст. Все, що існує в часі і характеризується індивідуальністю, належить до сфери реальності. Реальне буття охоплює чотири шари - матерію, життя, психічні та духовні явища. Простір і час онтологічно не рівноцінні в онтології Гартмана. Простір пов’язується тьльки з матерією, а час охоплює всі шари реальності. На підставі такого поділу він критикує матеріалізм за реальності до матерії та протяжності. Психічні та духовні явища не є матеріальними (не є протяжними), але вони належать до сфери реальності, оскільки характеризуються часовістю. Гартман відзначав, що найбільша прірва лежить між матеріальним ( неживими і живими шарами) і психічним.

Гартман підкреслює, що ідеальний світ – це не є сфера мислення, не продукт абстрактного й узагальнюючого мислення, а існує він незалежно від свідомості: останнє спрямоване на ідеальне буття як на свій предмет, як на об'єктивне в собі буття. А саме мислення аж ніяк не ідеальне, а є процесом реального світу, в якому Гартман вирізняє чотири прошарки (матерія, життя, психічне і духовне явище). У своїх працях Гартман наполегливо твердить, що реальне буття перебуває в найміцнішій залежності від ідеального буття, що воно ним зумовлене й що це відношення є незворотнім. “Ідеальне буття, – пише він, – індиферентне щодо реального, а саме відносно своєї реалізації у світі.

Але реальне буття ніколи не буває індиферентним до ідеального: воно завжди вже припускає ідеальну структуру, несе її у собі, управляється нею” . Якщо ідеальне буття “байдуже” відносно своєї реалізації, продовжує Гартман, то остання є випадковою; реалізується один із можливих випадків, охоплюваних загальним.

41. Поняття суспільства.Структура суспільства.

Суспільство – одна з основних категорій філософії в цілому і соціальної філософії зокрема.

– Суспільство певного типу (первісне, феодальне, індустріальне чи постіндустріальне, інформативне).

– Насамкінець, як сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто людство в цілому.

Соціальними нормами (латин. норма – керівне начало, правило, взірець) є загальновизнані правила, взірці поведінки або дії людей. За допомогою цих норм забезпечується упорядкованість, регулярність соціальної взаємодії індивідів та груп. Це – регулятори взаємовідносин між людьми, соціальними групами, до яких відносяться в їх історичному розвитку тотем, табу, релігія, політика і, особливо, – мораль і право.Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, сукупність" - соціальних груп, спільнот, які є суб'єктами суспільного життя. По-друге, це є система основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічна, соціально-політична і духовно-культурна) і відповідних до них суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних, релігійних тощо).Суб'єктами суспільного життя є самі люди, саме вони творять історію. Творцями соціального процесу вони є разом з іншими людьми, у взаємозв'язку з ними. Кожна людина включена в певну соціальну спільноту чи групу (або в декілька соціальних груп). Тому суб'єктами історичного процесу є не тільки індивіди, але й соціальні спільноти, що формуються на засадах єдності історичної долі, обставин життя, інтересів та цілей індивідуального та суспільного розвитку.

Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин. Суспільство, як єдність соціального і індивідуального, спрямоване, по-перше, на забезпечення умов для збереження і розвитку самого соціуму і, по-друге, на забезпечення умов для реалізації і розвитку здібностей індивідів, для задоволення ними своїх потреб. Основні сфери людської життєдіяльності обумовлюють основні функції суспільства: забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя,регулювання і організацію суспільних відносин ; духовно-культурний.