79. Характерні особливості теорій основних представників Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінга, Гегеля).

Філософія Фіхте розпочалась з розвитку ідей філософії Імануїла Канта. Спочатку Фіхте вважав себе лише старанним учнем Канта. Свій перший твір «Спроба критики релігії одкровення» (1792) він писав мовою Канта і відправлявся від думок Канта. Не випадково сучасники вважали анонімний твір Фіхте твором самого Канта.

Своєю творчістю Фіхте намагався подолати дуалізм Канта, який розділив нездоланною безоднею об’єктивно існуючий світ (ноумен, матерію, конкретні речі) та ідеї, що відображують цей світ (феномен, суб’єктивний світ людини). Фіхте підсилив ідеалістичну сторону філософських поглядів Канта в бік монізма та об’єктивного ідеалізму. Він спробував створити цільну й несуперечливу систему філософського мислення, виходячи з одного принципу – з самого достовірного, безсумнівно істинного положення. Фіхте не задовольняло декартівське Cogito ergo sum. Він вважав, що в знаменитому постулаті Декарта неправомірно допускається два положення: «Я» та «Існування» і зупинився виключно на єдиному безсумнівному «Я» мислячому. Разом з декартівським «Існуванням» він відкинув і кантівську «річ в собі» ( ding an sich, ноумен). «Я» у Фіхте – це те що проявляється у всіх актах людського мислення; «Я» не може у кого б то не було викликати сумніви в своєму існуванні. Воно, «Я», є лише основою і єдиним пунктом людського бачення світу. «Я» - єдина сутність самого світу.

Відправляючись від «Я» Фіхте намагається створити систему наукової, абсолютно достовірної і абсолютно істинної філософії.

Фрідріх Вільгельм Йосип Шеллінг був у вищій мірі творчою людиною. Ще лише знайомлячись з філософськими творами своїх попередників, він уже, засвоюючи їх досягнення, одночасно з цим бачив їх однобічність і доповнював їх. На формування філософських поглядів Шеллінга, безсумнівно, величезний влив справила філософія Канта і Фіхте, продовжувачем яких він був. Шеллінг виправляє своїх попередників тим, що визнає існування і зовнішньої до людини дійсності, і понять про цю дійсність людиною, оголошує буття (зовнішню дійсність) і мислення тотожними. Такий підхід до гносеологічних проблем та їх вирішення Шеллінг назвав Філософією Тотожності.

В концепції Абсолютної тотожності Шеллінга «тотожне» як би роздвоєне: з одногою боку Абсолютно несвідоме, а з другого – усвідомлення цього Абсолютного в особі людини.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (Hegel) – щонайвеличніша особа в історії розвитку європейської та світової філософської думки. В основу викладу змісту своєї філософської системи Гегель кладе світоглядні категорії, сукупність яких він називає «Світовим Духом». Розкриття сутності цього Світового Духа він здійснює за допомогою системи Логічних категорій. Якраз в сутності цих категорій та в їх послідовних зв’язках показує стан всієї дійсності та процеси в ній.

Всю дійсність Гегель ділить на  природу духовну (Дух) і матеріальну (Природа).  В філософському баченні Гегель першість віддає Духу. Природа ж, реальна матеріальна дійсність, твердить Гегель є ні чим іншим як відчуженням – «інобуттям», матеріалізованою, а тому «чужою» формою Духу. Свідомість людини – не що інше як самопізнання Духу (В людській свідомості Дух пізнає самого себе).

Гегель дивився на ідеї та філософські категорії, та й на Світового, Абсолютного Духа як на абстракції людського мислення, абстракції, в яких схоплена справжня, адекватна суть речей та явищ. Він вважав, що лише абстрактне, воістину філософське мислення за допомогою абстракцій вірно відображує дійсність. І в цьому плані настійно твердив про тотожність буття і мислення. (Під буттям Гегель мав на увазі всю дійсність, а не лише матеріальну. Він вважав, що думка, мислення, уявлення, поняття, ідеї та категорії є світом духовним і в той же час світом реальним, дійсним)

Правда, оскільки Гегель в своїй філософії перевагу і першість віддавав духу (філософському мисленню) над матерією, то його справедливо називають ідеалістом. А оскільки від заперечував погляді суб’єктивних ідеалістів і при цьому вважав, що в мисленні людини адекватно (тотожно) відображується об’єктивна реальність, то його справедливо слід назвати ідеалістом об’єктивним. Систему свого філософського світогляду Гегель зображує у вигляді розвитку, послідовного логічного розкриття Світового (Абсолютного) Духу, що здійснюється на трьох рівнях: в Логіці, в Природі і в Мисленні. В стиснутому вигляді суть своєї філософії він викладає в тритомній «Енциклопедії філософських наук», яка вперше вийшла друком в світ в 1817 році.