- •Особливості «наук про природу» та «наук про дух»
- •Властивості свідомості
- •Методи та функції філософії
- •Структура свідомості: її компонентний та рівневий вияви
- •Структура філософського знання та головні проблеми філософії
- •Самосвідомість та самопізнання людини
- •Філософія як мудрість та наука
- •Взаємодія біологічного, психічного, соціального , духовного в людині. Складна сутність особистості.
- •Образ людини та Всесвіту у філософії Ренесансу.
- •Проблема пізнання як предмет філософського пізнання. Підходи до пізнання
- •Свідомість і форми психічної діяльності. Психічне та ідеальне
- •Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •Філософія і теологія
- •Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •Взаємозв’язок свідомості і мови
- •Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання
- •Культура та цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблеми кризи культури
- •Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •Форми суспільної свідомості( політична, правова…)
- •Рівні наукового пізнання
- •Поняття ціностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні).
- •Поняття світу та різні тлумачення підстав його існування
- •Повт. 8
- •Проблема істини: її властивості (абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •Концепції цінностей: об’єктивістські, суб’єктивістіські, інтегративні
- •Концепції істини в філософії (кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська).Об’єктивна істина та історична правда.
- •Філософські, наукові і релігійні підходи до проблеми походження світу.
- •Проблема буття та сущого у філософії. Концепції буття.
- •Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •31. Взаємодія свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії
- •32. Проблема людини та її виникнення в релігії, науці та філософії
- •33. Свідомість: сутність, специфіка, функції
- •34. Класифікація та функції цінностей
- •35. Підходи до вивчення та концепції свідомості.
- •36. Поняття суб’єкта суспільного розвитку.
- •37. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •38. Закони та рушійні сили історії, проблеми сенсу історії. Історичний процес.
- •39. Сучасна феноменологія та герменевтика.
- •40. Основні сфери буття світу
- •41. Поняття суспільства.Структура суспільства.
- •42. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •43. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального та технотронного суспільства.
- •44. Філосовське поняття, ознаки та функції культури.
- •45. Проблема періодизації людської історії: формаційний та цивілізаційний підходи.
- •46. Філософія як мудрість (образ життя) та наука (система знань).
- •47. Специфіка руху як способу існування матерії та простору і часу як форм буття матерії.
- •48. Специфіка розуміння істини в філософії, науці та релігії.
- •49. Особливості суспільного виробництва. Продуктивні сили та виробничі відносини.
- •50. Матерія як філософська категорія. Специфіка структурних рівнів організації матерії.
- •51. Філософські підходи до осмислення економічної діяльності. Філософське розуміння грошей.
- •52. Специфіка рівнів і відповідних ним методів наукового пізнання.
- •53. Філософські, релігійні та наукові підходи до проблеми походження людини.
- •54. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •55. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок, тотожне-відмінне, кількість-якість, загальне-особливе.
- •56. Світогляд: сутність, структура та функція.
- •57. Предмет філософії. Історична зміна предмету філософії.
- •58. Сучасні глобальні проблеми людства. Перспективи людства.
- •59. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •60.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •62. Специфіка філософського знання (на відміну від релігії та науки)
- •63.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- •64. Досократичний період античної філософії.
- •65. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія, вчення про суспільство.
- •66. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •67. Основні напрямки елліністичної філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм).
- •68. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •69. Середньовічна патристика: вчення Аврелія Августина, східних отців церкви
- •70. Співвідношення філософії та теології у Фоми Аквінського.
- •71. Філософські доведення існування Бога в епоху Середньовіччя.
- •72. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •73. Загальна характеристика філософії Нового часу, школи, їдеї, представники
- •74. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •75.Емпіризм як науковий політико-правовий принцип (Бекон, т. Гоббс, Локк)
- •76.Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу людини (Юм)
- •77. Концепції «природного права», «суспільного договору», «громадянського суспільства» та «правової держави» в філософії представників французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- •78. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •79. Характерні особливості теорій основних представників Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінга, Гегеля).
- •80. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
- •81. Напрямки (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної західної некласичної філософії XIX–XX ст
- •83. Вчення класичного психоаналізу
- •84. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •85.Загальні особливості філософії постмодернізму
- •86. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія
- •87. «Філософія серця» г.Сковороди та п. Юркевича.
- •88. Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).
76.Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу людини (Юм)
Суб'єктивний ідеалізм — напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне переживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний суб'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неоканціанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.
Крайній емпіризм Д. Локка швидко перетворився на суб’єктивізм у Д. Берклі та Д. Юма. суб’єктивістську позицію займає Д. Юм. Ми нічого не можемо сказати про зовнішній нам світ. Ми маємо лише відчуття та виводим з них поняття. Але мислення – це лише послаблені відчуття, які на основі асоціацій створюють поняття. Юм пішов далі Берклі стверджуючи, що неможливо нічого сказати не лише про матеріальний світ, але й про духовний – Бога, душу, Я, а також про субстанцію, постір і час, причинність. Так, ми не можемо сприймати причинно-наслідкові зв’язки як щось реальне. Їх створює мислення, нав’язуючи нашим враженням. Ми не можемо стверджувати не лише реальну причинність у світі, але й ми не можемо довести причинність логічно. Наші уявлення базуються на звичках сприйняття, довірі побаченому, бо ми мислимо за принципом: «після цього, значить в наслідок цього». Основним недоліком емпіризму та сенсуалізму було те, що людина бралася як ізольований суб’єкт, не враховувалася важлива роль культури в пізнавальній діяльності.
У якості ж першооснови покликана виступити теорія пізнання. Людина, згідно Юму, - істота розумна, громадсько-діюча, а також в силу різноманітних потреб схильна до «різних справ і занять. Юм не вважав за необхідне погоджувати побудову теорії пізнання з дослідженням проблеми способів виникнення відчуттів людей, вважаючи це питання долею «анатомів і природничників».
Вихідним пунктом власної моделі теорії пізнання Юм обрав поняття «враження».
«Враження» у Юма - готові, наявні в душі, «всі наші більш живі сприйняття, коли ми чуємо, бачимо, сприймаємо дотиком, любимо, ненавидимо, бажаємо, хочемо». «Для« вражень », - стверджував Юм, -« не існує окремого імені ні в англійській, ані в будь-якому іншому ... мовою ».
Д. Юм послідовніший у суб'єктивізмі, ніж Берклі. Він заперечує не тільки матеріальну, а й духовну субстанції. У зміні вражень, на його думку, немає нічого незмінно тотожного, що можна було б назвати духовною субстанцією, або «Я». Берклі, ввівши Бога як гаранта існування світу, фактично відновив наївний реалізм — звичне переконання в існуванні світу. Юм намагався в межах суб'єктивних відчуттів зробити те, чим, на думку Берклі, відав Бог: упорядкувати в просторово-часових координатах і в причинному зв'язку суб'єктивний світ. Іншими словами, при запереченні об'єктивного джерела відчуттів (ідей, за Берклі, чи вражень, за Юмом) важко пояснити, чому одні враження завжди існують поряд з іншими. Наприклад, людина щоразу бачить одне й те саме, дерево поряд з одним і тим самим будинком -просторовий зв'язок вражень; одні враження (наприклад, темрява) слідують за іншими (захід Сонця) — часовий зв'язок; одне відчуття (вогонь) завжди викликає інше (опік пальця, коли його наблизити до вогню) — причинний зв'язок. Принципи, на основі яких Юм намагається упорядкувати зв'язок між враженнями, він називає асоціативними. Але на запитання, звідки вони походять, чіткої відповіді не дає.