- •Особливості «наук про природу» та «наук про дух»
- •Властивості свідомості
- •Методи та функції філософії
- •Структура свідомості: її компонентний та рівневий вияви
- •Структура філософського знання та головні проблеми філософії
- •Самосвідомість та самопізнання людини
- •Філософія як мудрість та наука
- •Взаємодія біологічного, психічного, соціального , духовного в людині. Складна сутність особистості.
- •Образ людини та Всесвіту у філософії Ренесансу.
- •Проблема пізнання як предмет філософського пізнання. Підходи до пізнання
- •Свідомість і форми психічної діяльності. Психічне та ідеальне
- •Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •Філософія і теологія
- •Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •Взаємозв’язок свідомості і мови
- •Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання
- •Культура та цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблеми кризи культури
- •Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •Форми суспільної свідомості( політична, правова…)
- •Рівні наукового пізнання
- •Поняття ціностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні).
- •Поняття світу та різні тлумачення підстав його існування
- •Повт. 8
- •Проблема істини: її властивості (абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •Концепції цінностей: об’єктивістські, суб’єктивістіські, інтегративні
- •Концепції істини в філософії (кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська).Об’єктивна істина та історична правда.
- •Філософські, наукові і релігійні підходи до проблеми походження світу.
- •Проблема буття та сущого у філософії. Концепції буття.
- •Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •31. Взаємодія свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії
- •32. Проблема людини та її виникнення в релігії, науці та філософії
- •33. Свідомість: сутність, специфіка, функції
- •34. Класифікація та функції цінностей
- •35. Підходи до вивчення та концепції свідомості.
- •36. Поняття суб’єкта суспільного розвитку.
- •37. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •38. Закони та рушійні сили історії, проблеми сенсу історії. Історичний процес.
- •39. Сучасна феноменологія та герменевтика.
- •40. Основні сфери буття світу
- •41. Поняття суспільства.Структура суспільства.
- •42. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •43. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального та технотронного суспільства.
- •44. Філосовське поняття, ознаки та функції культури.
- •45. Проблема періодизації людської історії: формаційний та цивілізаційний підходи.
- •46. Філософія як мудрість (образ життя) та наука (система знань).
- •47. Специфіка руху як способу існування матерії та простору і часу як форм буття матерії.
- •48. Специфіка розуміння істини в філософії, науці та релігії.
- •49. Особливості суспільного виробництва. Продуктивні сили та виробничі відносини.
- •50. Матерія як філософська категорія. Специфіка структурних рівнів організації матерії.
- •51. Філософські підходи до осмислення економічної діяльності. Філософське розуміння грошей.
- •52. Специфіка рівнів і відповідних ним методів наукового пізнання.
- •53. Філософські, релігійні та наукові підходи до проблеми походження людини.
- •54. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •55. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок, тотожне-відмінне, кількість-якість, загальне-особливе.
- •56. Світогляд: сутність, структура та функція.
- •57. Предмет філософії. Історична зміна предмету філософії.
- •58. Сучасні глобальні проблеми людства. Перспективи людства.
- •59. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •60.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •62. Специфіка філософського знання (на відміну від релігії та науки)
- •63.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- •64. Досократичний період античної філософії.
- •65. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія, вчення про суспільство.
- •66. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •67. Основні напрямки елліністичної філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм).
- •68. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •69. Середньовічна патристика: вчення Аврелія Августина, східних отців церкви
- •70. Співвідношення філософії та теології у Фоми Аквінського.
- •71. Філософські доведення існування Бога в епоху Середньовіччя.
- •72. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •73. Загальна характеристика філософії Нового часу, школи, їдеї, представники
- •74. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •75.Емпіризм як науковий політико-правовий принцип (Бекон, т. Гоббс, Локк)
- •76.Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу людини (Юм)
- •77. Концепції «природного права», «суспільного договору», «громадянського суспільства» та «правової держави» в філософії представників французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- •78. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •79. Характерні особливості теорій основних представників Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінга, Гегеля).
- •80. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
- •81. Напрямки (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної західної некласичної філософії XIX–XX ст
- •83. Вчення класичного психоаналізу
- •84. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •85.Загальні особливості філософії постмодернізму
- •86. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія
- •87. «Філософія серця» г.Сковороди та п. Юркевича.
- •88. Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).
74. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
Філософський раціоналізм −напрям в теорії пізнання, згідно з яким істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум (від лат. rаtiо - розум, rаtiоnаlis - розумний).
Рене Декарт(1596 -1650) - філософ, математик, фізик, механік, фізіолог. Основна риса філософського світогляду Декарта - дуалізм.
Дуалізм Декарта виявлявся у його вченні про так звані субстанції. З одного боку, субстанція, як начало, є об'єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це - протяжна субстанція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, "мислячу субстанцію", котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала - матеріальне й ідеальне. У теорії пізнання Декарт виступив як реформатор, автор нового наукового методу пізнання - дедукції, котра означає виведення пошукових істин на основі інших істин, що вже відомі і встановлені. Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції:
Перше правило- не визнавати істинним нічого, окрім того, що з очевидністю пізнається, що не підлягає сумніву.
Друге правило - розподіляти кожне ускладнення, яке виникає у процесі пізнання на стільки частин, на скільки це можливо для їх кращого розв'язання.
Третє правило - мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти від доведеного до ще не доведеного.
Четверте правило- необхідно у процесі дослідження складати якомога повні огляди фактів, систем, гіпотез, предметів, їх властивостей - того, що вивчається, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено. Мислення, за Декартом, це самодостатній феномен, котрий не залежить від чуттєвого пізнання, досвіду. Мислення - це єдине джерело знань про все те, що безпосередньо не сприймається органами відчуттів. Воно первинне щодо останніх. Тому єдиним, ясним, виразним знанням може бути лише те знання, котре отримане на рівні мислення.
Таким чином, Декарт перебільшував, абсолютизував раціональне, розумове у пізнанні. Він був засновником філософського раціоналізму.
Бенедикт Спіноза (1632 - 1677). Така побудова, коли питанню Бога передує питання людини, означає, що при хибному уявленні про бога основа буття - субстанція (те, що лежить в основі) - є причиною самої себе - Бог - першопричина всіх і себе, - він є творчим виявом самого природного буття. Природа це субстанція, а як першопричина і само причина - Бог. Природа, субстанція, матерія і Бог становлять нерозривну єдність реальності. Субстанції притаманні протяжність і мислення. Протяжність розкривається в нескінченості "модусів". "Модуси" одушевленні. Проголошуючи мислення атрибутом субстанції, Спіноза утверджує раціоналістичну тезу про збіг структури світу зі структурою розуму. Порядок і зв′язок ідей ті ж самі, що й порядок і зв′язок речей (матеріалізм). Свобода як пізнана необхідність.
Готфрід Вільгельм Ляйбніц (1646 - 1716) - протиставляє плюралістичний підхід − монадологія. Реальність складається з монад (простих субстанцій). Вони утворюють ієрархію: монади - душі, монади - духи, монада – Бог, (не мають вікон) Погодженість завдяки божественній мудрості. Необхідне те, що є можливим. Свобода тлумачиться як свобода діяння і передбачає "свої рівні та різновиди".