70. Співвідношення філософії та теології у Фоми Аквінського.

Фома Аквінський - середньовічний теолог і філософ, один з найкрупніших представників схоластики. Фома Аквiнський (1226 –1274 р.р.) дає класичне для теологiї визначення ряду схоластичних проблем, якi столiттями хвилювали мислителiв. Всупереч вченню авероїстiв про подвiйну форму iстини, Фома стверджує, що суперечнiсть мiж двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. А через те, що в божественному одкровеннi не може бути нiчого хибного, то з наявностi суперечностi випливає, що помиляється розум, а не вiра, фiлософiя, а не богослов'я. Фiлософiя i релiгiя, згiдно вчення Фоми, мають ряд загальних положень. Положення цi вiдкриваються як розумом, так i вiрою. В тих випадках, коли є можливiсть вибору, лiпше розумiти, нiж просто вiрити. На цьому грунтується iснування iстин розуму ('природного богослов'я'). 'Природне богослов'я' - найвищий рiвень розвитку фiлософiї. Однак, слiд завжди пам'ятати, стверджує Фома, що безпосереднє пiзнання надприродного неможливе, бо нашi можливостi обмеженi чуттєвiстю i розумом, який на неї спирається (тобто природними можливостями). Саме тому вiн вважає неправомiрним 'онтологiчний аргумент' Ансельма Кентерберiйського. Натомість Фома висуває свої п'ять доведень буття божого. Всi вони мають не прямий, а опосередкований характер.В першому доведеннi стверджується: 'Все, що рухається,має причиною свого руху щось iнше', тобто саморух предметів неможливий, що потребує вiд нас вiри в першодвигун, або в Бога. Друге доведення виходить з арiстотелiського поняття 'продуктивної причини'. Так само, як i в першому доказi, мiркування доводиться до висновку про iснування первинної 'продуктивної причини', якою i є Бог. Третє доведення виходить з iдеї неможливостi допущення випадкового характеру свiту. Оскiльки свiт iснує, повинна бути причина, але причин без причин не буває, отже повинна бути абсолютно необхiдна причина, якою може бути лише надприродне - Бог. Четверте доведення апелює до факту iснування у свiтi рiзних ступенів тих або iнших якостей. Але в такому разi повинно iснувати якесь абсолютне мiрило, по вiдношенню до якого цi рiзнi ступенi набувають визначеностi як одне. Таким абсолютним мiрилом (найвищим i абсолютним ступенем будь-яких якостей) може бути лише Бог. П'яте доведення виходить з арiстотелiвського розумiння причинностi як обов'язково цiлеспрямованої. Але якщо свiт причинно обумовлений, то вiн i цiлеспрямований, отже, має бути той, хто цiлеспрямовує iснування свiту. У фiлософському пiдгрунтi свого богослов'я Фома спирається головним чином на Арiстотеля. У вченнi про буття ('метафiзицi') вiн стверджує, що будь-яке буття - i існуюче в дiйсностi, i тiльки можливе - може бути лише буттям одиничних, окремих речей. Фома називає таке буття субстанцiєю. Основнi поняття вчення Фоми - поняття дiйсностi та можливостi. При цьому 'Матерiя' - це 'можливiсть' прийняти форму,а форма є дiйснiсть по вiдношенню до матерiї, що вже прийняла форму. Завдяки цьому подiлу, запозиченому в Арiстотеля,Фомi вдається дати класичне для схоластики вирiшення проблеми унiверсалiй (завершити суперечку мiж номiналiзмом та реалiзмом). Бог творить не унiверсалiї чи iндивiдуальнi речi,а матерiю та форми. Iз форм-образiв можуть бути створенi як унiверсалiї, так i iндивiдуальнi об'єкти в результатi поєднання форми i матерiї. Отже, не має значення, чи унiверсалiю, чи iндивiдуальний предмет вважаємо ми першим, бо вони витiкають iз форм-образiв, якi творить лише Бог. Згiдно з Фомою, матерiя не може iснувати окремо від форми, проте форма може iснувати окремо вiд матерiї у видi образiв. Це означає, що нiщо матерiальне не може iснувати незалежно вiд вищої форми, чи Бога, а також що Бог – істота чисто духовна. Вчення Фоми Аквiнського отримало назву томiзм.