
- •Особливості «наук про природу» та «наук про дух»
- •Властивості свідомості
- •Методи та функції філософії
- •Структура свідомості: її компонентний та рівневий вияви
- •Структура філософського знання та головні проблеми філософії
- •Самосвідомість та самопізнання людини
- •Філософія як мудрість та наука
- •Взаємодія біологічного, психічного, соціального , духовного в людині. Складна сутність особистості.
- •Образ людини та Всесвіту у філософії Ренесансу.
- •Проблема пізнання як предмет філософського пізнання. Підходи до пізнання
- •Свідомість і форми психічної діяльності. Психічне та ідеальне
- •Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •Філософія і теологія
- •Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •Взаємозв’язок свідомості і мови
- •Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання
- •Культура та цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблеми кризи культури
- •Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •Форми суспільної свідомості( політична, правова…)
- •Рівні наукового пізнання
- •Поняття ціностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні).
- •Поняття світу та різні тлумачення підстав його існування
- •Повт. 8
- •Проблема істини: її властивості (абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •Концепції цінностей: об’єктивістські, суб’єктивістіські, інтегративні
- •Концепції істини в філософії (кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська).Об’єктивна істина та історична правда.
- •Філософські, наукові і релігійні підходи до проблеми походження світу.
- •Проблема буття та сущого у філософії. Концепції буття.
- •Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •31. Взаємодія свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії
- •32. Проблема людини та її виникнення в релігії, науці та філософії
- •33. Свідомість: сутність, специфіка, функції
- •34. Класифікація та функції цінностей
- •35. Підходи до вивчення та концепції свідомості.
- •36. Поняття суб’єкта суспільного розвитку.
- •37. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •38. Закони та рушійні сили історії, проблеми сенсу історії. Історичний процес.
- •39. Сучасна феноменологія та герменевтика.
- •40. Основні сфери буття світу
- •41. Поняття суспільства.Структура суспільства.
- •42. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •43. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального та технотронного суспільства.
- •44. Філосовське поняття, ознаки та функції культури.
- •45. Проблема періодизації людської історії: формаційний та цивілізаційний підходи.
- •46. Філософія як мудрість (образ життя) та наука (система знань).
- •47. Специфіка руху як способу існування матерії та простору і часу як форм буття матерії.
- •48. Специфіка розуміння істини в філософії, науці та релігії.
- •49. Особливості суспільного виробництва. Продуктивні сили та виробничі відносини.
- •50. Матерія як філософська категорія. Специфіка структурних рівнів організації матерії.
- •51. Філософські підходи до осмислення економічної діяльності. Філософське розуміння грошей.
- •52. Специфіка рівнів і відповідних ним методів наукового пізнання.
- •53. Філософські, релігійні та наукові підходи до проблеми походження людини.
- •54. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •55. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок, тотожне-відмінне, кількість-якість, загальне-особливе.
- •56. Світогляд: сутність, структура та функція.
- •57. Предмет філософії. Історична зміна предмету філософії.
- •58. Сучасні глобальні проблеми людства. Перспективи людства.
- •59. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •60.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •62. Специфіка філософського знання (на відміну від релігії та науки)
- •63.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- •64. Досократичний період античної філософії.
- •65. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія, вчення про суспільство.
- •66. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •67. Основні напрямки елліністичної філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм).
- •68. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •69. Середньовічна патристика: вчення Аврелія Августина, східних отців церкви
- •70. Співвідношення філософії та теології у Фоми Аквінського.
- •71. Філософські доведення існування Бога в епоху Середньовіччя.
- •72. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •73. Загальна характеристика філософії Нового часу, школи, їдеї, представники
- •74. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •75.Емпіризм як науковий політико-правовий принцип (Бекон, т. Гоббс, Локк)
- •76.Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу людини (Юм)
- •77. Концепції «природного права», «суспільного договору», «громадянського суспільства» та «правової держави» в філософії представників французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- •78. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •79. Характерні особливості теорій основних представників Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінга, Гегеля).
- •80. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
- •81. Напрямки (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної західної некласичної філософії XIX–XX ст
- •83. Вчення класичного психоаналізу
- •84. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •85.Загальні особливості філософії постмодернізму
- •86. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія
- •87. «Філософія серця» г.Сковороди та п. Юркевича.
- •88. Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).
70. Співвідношення філософії та теології у Фоми Аквінського.
Фома Аквінський - середньовічний теолог і філософ, один з найкрупніших представників схоластики. Фома Аквiнський (1226 –1274 р.р.) дає класичне для теологiї визначення ряду схоластичних проблем, якi столiттями хвилювали мислителiв. Всупереч вченню авероїстiв про подвiйну форму iстини, Фома стверджує, що суперечнiсть мiж двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. А через те, що в божественному одкровеннi не може бути нiчого хибного, то з наявностi суперечностi випливає, що помиляється розум, а не вiра, фiлософiя, а не богослов'я. Фiлософiя i релiгiя, згiдно вчення Фоми, мають ряд загальних положень. Положення цi вiдкриваються як розумом, так i вiрою. В тих випадках, коли є можливiсть вибору, лiпше розумiти, нiж просто вiрити. На цьому грунтується iснування iстин розуму ('природного богослов'я'). 'Природне богослов'я' - найвищий рiвень розвитку фiлософiї. Однак, слiд завжди пам'ятати, стверджує Фома, що безпосереднє пiзнання надприродного неможливе, бо нашi можливостi обмеженi чуттєвiстю i розумом, який на неї спирається (тобто природними можливостями). Саме тому вiн вважає неправомiрним 'онтологiчний аргумент' Ансельма Кентерберiйського. Натомість Фома висуває свої п'ять доведень буття божого. Всi вони мають не прямий, а опосередкований характер.В першому доведеннi стверджується: 'Все, що рухається,має причиною свого руху щось iнше', тобто саморух предметів неможливий, що потребує вiд нас вiри в першодвигун, або в Бога. Друге доведення виходить з арiстотелiського поняття 'продуктивної причини'. Так само, як i в першому доказi, мiркування доводиться до висновку про iснування первинної 'продуктивної причини', якою i є Бог. Третє доведення виходить з iдеї неможливостi допущення випадкового характеру свiту. Оскiльки свiт iснує, повинна бути причина, але причин без причин не буває, отже повинна бути абсолютно необхiдна причина, якою може бути лише надприродне - Бог. Четверте доведення апелює до факту iснування у свiтi рiзних ступенів тих або iнших якостей. Але в такому разi повинно iснувати якесь абсолютне мiрило, по вiдношенню до якого цi рiзнi ступенi набувають визначеностi як одне. Таким абсолютним мiрилом (найвищим i абсолютним ступенем будь-яких якостей) може бути лише Бог. П'яте доведення виходить з арiстотелiвського розумiння причинностi як обов'язково цiлеспрямованої. Але якщо свiт причинно обумовлений, то вiн i цiлеспрямований, отже, має бути той, хто цiлеспрямовує iснування свiту. У фiлософському пiдгрунтi свого богослов'я Фома спирається головним чином на Арiстотеля. У вченнi про буття ('метафiзицi') вiн стверджує, що будь-яке буття - i існуюче в дiйсностi, i тiльки можливе - може бути лише буттям одиничних, окремих речей. Фома називає таке буття субстанцiєю. Основнi поняття вчення Фоми - поняття дiйсностi та можливостi. При цьому 'Матерiя' - це 'можливiсть' прийняти форму,а форма є дiйснiсть по вiдношенню до матерiї, що вже прийняла форму. Завдяки цьому подiлу, запозиченому в Арiстотеля,Фомi вдається дати класичне для схоластики вирiшення проблеми унiверсалiй (завершити суперечку мiж номiналiзмом та реалiзмом). Бог творить не унiверсалiї чи iндивiдуальнi речi,а матерiю та форми. Iз форм-образiв можуть бути створенi як унiверсалiї, так i iндивiдуальнi об'єкти в результатi поєднання форми i матерiї. Отже, не має значення, чи унiверсалiю, чи iндивiдуальний предмет вважаємо ми першим, бо вони витiкають iз форм-образiв, якi творить лише Бог. Згiдно з Фомою, матерiя не може iснувати окремо від форми, проте форма може iснувати окремо вiд матерiї у видi образiв. Це означає, що нiщо матерiальне не може iснувати незалежно вiд вищої форми, чи Бога, а також що Бог – істота чисто духовна. Вчення Фоми Аквiнського отримало назву томiзм.