43. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального та технотронного суспільства.

Аграрне суспільство — поняття, що характеризує доіндустріальну стадію розвитку суспільства (від виникнення продуктивного господарства до промислового перевороту). Принципи громадського життя, що були властиві А.С. (традиційні звичаї, релігійні цінності та ін.), відстоювались деякими напрямками консерватизму, в гаслах східноєвропейського аграризму, інших традиціоналістських напрямах.

Постіндустріальне суспільство- позначення нової стадії суспільного розвитку, нібито наступною за індустріальним капіталістичним суспільством. Концепція «П. о.» є подальшим розвитком популярних в 60-х рр. теорій «індустріального суспільства» французького соціолога Р. Арона і «стадій економічного зростання» американського соціолога В. Ростоу . В концепції «П. о.» затверджується, що залежно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважають «первинна» сфера економічної діяльності (сільське господарство), «вторинна» (промисловість), а нині воно вступає в «третинну» сферу послуг, де провідної ролі набувають наука і освіта. Кожною з цих трьох стадій властиві специфічні форми соціальної організації (церква і армія — в аграрному суспільстві, корпорація — в індустріальному, університети — в постіндустріальному), а також пануюча роль певного стану (священиків і феодалів, бізнесменів, учених і професорів фахівців).

У «індустріальному суспільстві» формується, як зазначає Гелбрейт, нова класова структура. Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелб-рейта, на його власне визнання, мала на меті спростувати марксистське вчення про протилежність інтересів праці та капіталу.

Проміжне місце між ними займає теорія технотронного суспільства (Бжезинський). Основна ідея концепцій Т.с. полягає у тому, що суспільство, котре раніше позначалося як постіндустріальне, швидко набуло ознак, які дають підстави стверджувати, що воно є інформаційним. Це означає, що основною ознакою цього суспільства є виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу. У «технотронному суспільстві» соціальні конфлікти виникають лише в доіндустріальному секторі, але їх завжди можна усунути, збільшуючи доходи осіб цього сектора.

44. Філосовське поняття, ознаки та функції культури.

Культу́ра — сукупність матеріальних і духовних, нематеріальних цінностей, створених людством протягом його історії.Форми культури:Матеріальна культура — перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення.Духовна культура. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.Різновидами соціальної культури людини є політична культура людини, економічна культура людини, правова культура людини, моральна культура людини, релігійна культура людини тощо.Інформаційна культура — її основою є знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках, ефективної життєдіяльності в інформаційному суспільстві.Фізична культура — перетворення біологічного начала в самій людині; формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла.Звичайно, що у реальному житті суспільства вище названі аспекти взаємодоповнюються, переплітаються. Аналіз цих взаємопов’язаних сторін культури дозволяє з'ясувати, у чому полягають її основні функції. Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки. Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для оволодіння силами природи і пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу.Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.

Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових.