20. Рівні наукового пізнання

Наукове пізнання — це такий рівень функціонування свідомості, внаслідок якого одержується нове знання не тільки для окремого суб’єкта, а й для суспільства в цілому. Нові знання є наслідком професійної діяльності вчених. Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику.

Існує два основних рівні наукового пізнання: емпіричний і теоретичний (табл. 9). За розробкою П. В. Копніна, вони відрізняються один від одного за чотирма параметрами (стороною вивчення об’єкта, метою пізнання, логічною формою відображення отриманого знання, масштабами його застосування на практиці).

Емпіричний (від грец. Έμπειρικόσ — досвідчений) рівень знання — це таке знання, зміст якого одержано переважно з досвіду (зі спостережень та експериментів), що піддається певній раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх подовжують; дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно, тощо.

Теоретичний (від грец. Θεορία — розгляд, дослідження) рівень пізнання — це, по-перше, логічне узагальнення практичного досвіду людей, по-друге, протилежні емпіричним методам наукові методи пізнання. Теоретичне знання має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережних явищ. На цьому рівні можна отримати певні знання не тільки за допомогою досвіду, а й абстрактного мислення.

Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстрак­цій, спеціальні й загальні теорії. Перевага теоретичного знання в тому, що воно дає знання сутності, загального закону і може передбачити майбутнє. Метафізичний підхід до розуміння емпірич­ного і теоретичного рівнів пізнання виявляється в запереченні єдності між ними або абсолютизації одного з них. Емпіричні знання можуть випереджати теорію, а теорія в певних умовах може передувати емпіричним фактам.

21. Поняття ціностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні).

Цінність – це поняття, яке вказує на людську, соціальну і культурну значимість певних явищ і предметів діяльності.Людина, як відомо, вступає в різноманітні відношення зі світом. Вона пізнає, оцінює і практично перетворює його. Оцінне відношення людини до світу вивчає аксіологія, або теорія цінностей.Аксіологія -- філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей.Кожній сфері буття людини відповідають певні ціннос-ті. До цінностей відносять передусім усе те, що природа надала в користування людині -- чисте повітря, воду, ко-рисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Це -- природні цінності. Негативними природними цінностями є брудне повітря, землетруси, вулкани, смерчі та інші природні явища, які завдають шкоди господарській діяльності.Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, віталь-ні цінності), а її антиподом -- хвороба. Цінностями є пев-ні душевні стани (психічні цінності) -- відчуття комфор-ту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Проти-лежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.Соціальними цінностями є зайнятість населення, зла-года в суспільстві, порядок, мир, демократія. їм протисто-ять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеа-ли людства (добро, прекрасне) і предмети культури, в яких вони об'єктивувались (художні твори, релігійні). їх антиподами є зло, неістина, по-творне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились.За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей -- одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні -- моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльнос-ті матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розме-жовувати їх неможливо. Наприклад, нелегко зарахувати єгипетські піраміди чи грецькі храми до матеріальних чи духовних цінностей. З огляду на роль цінностей у житті людини виокрем-люють цінності-цілі і цінності-засоби. Цінностями-цілями вважають найзагальніші життєві орієнтири, які не потре-бують обґрунтування, а мають значення самі по собі. їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Та-кими цінностями є, наприклад, істина, добро, прекрасне, жит-тя, кохання, щастя. Цінності-засоби втілюють у собі певну ситуативну мету, вони служать засобами досягнення інших, значиміших цілей. Наприклад, молоді люди важливим у своє-му житті часто вважають одяг. Для модниць він навіть може бути самоціллю, але для більшості -- засобом Цінності-цілі та цінності-засоби мають узгоджуватися між собою. До вищих належать і вітальні цінності, адже ставлен-ня до природи як до засобу (інструменту), як до чогось, позбавленого самоцінності, є серйозною загрозою існуван-ню людини.