- •Лекція 7. Теорія навчання (дидактика)
- •1. Дидактика як педагогічна теорія навчання. Історичний екскурс. Об'єкт і предмет дидактики. Функції дидактики.
- •2. Навчання як дидактична категорія.
- •3. Види навчання.
- •Сприйняття дійсності органами чуття;
- •Переведення отриманих образів за допомогою мислення в абстракції (слова, схеми, поняття й ін.);
- •Застосування отриманих знань на практиці.
- •Для підвищення якості навчання з окремих предметів, орієнтоване на кінцевий результат процесу;
- •Для розвитку когнітивних здібностей шляхом формування умінь вирішувати поставлені задачі, самостійно мислити, володіти навичками роботи з інформацією тощо;
- •Для автоматизованого тестового контролю якості засвоєння. Література:
- •Лекція 8–9. Зміст навчання
- •1. Склад змісту навчання. Основні компоненти змісту навчання.
- •1.1. Знання як компонент змісту навчання.
- •1.2. Способи діяльності (уміння і навички) як компонент змісту навчання.
- •1.3. Досвід творчої діяльності як компонент змісту навчання.
- •1.4. Досвід емоційно-ціннісних відносин як компонент змісту навчання.
- •2. Організація змісту освіти. Її принципи та підходи (лінійний, концентричний).
- •3. Навчальні плани сучасної школи. Їх складові частини та різновиди.
- •4. Навчальні програми. Їх різновиди та складові частини.
- •5. Навчальна література. Її функції, структура, різновиди.
- •Література:
- •Лекція 10. Методи навчання
- •1. Поняття про метод навчання, прийом, засіб.
- •2. Функції методів навчання.
- •3. Класифікації методів навчання.
- •1. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності:
- •2. Методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності:
- •3. Методи контролю й самоконтролю в навчанні:
- •3.1. Класифікація методів навчання за джерелом знань
- •3.2. Класифікація методів навчання за характером пізнавальної діяльності (за пізнавальною активністю школярів).
- •Література:
- •Лекція 11–12. Форми навчання
- •1. Понятійний апарат.
- •2. Форми організації навчання: фронтальна, групова, індивідуальна.
- •3. Урок як основна форма організації навчання. Структура уроку, його типи та види.
- •1. Структура уроку за і. Я. Лернером
- •2. Структура уроку за м. І. Махмутовим
- •3. Структура уроку за в. О. Оніщуком
- •4. Типологія уроків за в. П. Безпальком
- •4. Освітні системи
- •Література:
1.4. Досвід емоційно-ціннісних відносин як компонент змісту навчання.
Досвід емоційно-ціннісних відносин як компонент соціального досвіду й змісту навчання являє собою наслідок людських потреб, що спонукають останніх до діяльності. Він регулює вибірне ставлення до об'єктів діяльності та до неї самої, визначає їх відповідність потребам, робить оцінку ймовірності задоволення останніх, створює імпульс до активності, що позначається на темпі, якості, рівні виконуваної роботи.
У педагогічному процесі досвід емоційно-ціннісних відносин виступає як сукупність мотивів, потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, які реалізуються в освітній сфері. Вони виходять за межі тільки пізнавального відношення особи до світу, включаючи в себе відносини моральні, естетичні, трудові тощо. У навчанні, крім відношення до матеріалу, що вивчається, це відношення до навчального предмету, вчителя, школи, до людей, до діяльності, до цінностей тощо, тобто, усе те, що в сукупності являє собою особистість, а формування особистості – це ціль виховання. Таким чином, четвертий компонент соціального досвіду поєднує навчання з вихованням і дозволяє синонімізувати поняття «зміст навчання» та «зміст освіти».Досвід емоційно-ціннісних відносин (згода – незгода, прийняття – неприйняття, любов – нелюбов, бажання – небажання та ін.) формується в процесі адекватних переживань (радість, засмучення, страх, сором, задоволення тощо), викликаних як змістом навчання, його технологією, так і взаєминами між учасниками педагогічного процесу. Якщо реакція учнів на дії вчителя на уроці неадекватна, то запланований ним результат навряд чи буде досягнуто.
Досліджуючи залежність компонентів соціального досвіду один від одного, можна помітити, що кожен попередній компонент входить до складу наступного. Так, на основі знань формуються уміння, знання й уміння входять до досвіду творчої діяльності, а всі три у своїй сукупності відбиваються в досвіді емоційно-ціннісних відносин.
На рівні практичної педагогічної свідомості значимість досвіду емоційно-ціннісних відносин можна визначити наступним прикладом. Як би добре вчитель не спланував урок, щоб діти і зрозуміли, і запам'ятали матеріал (засвоїли знання), і багаторазово повторили (сформували уміння), і застосували в нестандартних ситуаціях (досвід творчої діяльності), якщо учень не захоче все це прийняти (досвід емоційно-ціннісних відносин), то ніякого навчання не буде. Зіставляючи роль і значення всіх перелічених компонентів (знання, способи діяльності, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісних відносин), четвертий можна визначити як головний, тому що саме він, поєднуючи в собі три попередні компоненти, становить основу особистості, на формування якої націлений педагогічний процес. З іншого боку, він є складовою частиною кожного з попередніх компонентів, тому що відображає особистісне ставлення до них.
Підводячи підсумок, можна констатувати, що засвоєння всіх елементів соціального досвіду дозволяє людині не тільки успішно функціонувати в суспільстві, бути гарним виконавцем, але й діяти самостійно, не просто «вписуватися» в систему, але й бути в змозі змінити її. Тому шкільна освіта готує до життя такого, яке воно є, до існуючого порядку речей, але готує таким чином, щоб людина змогла зробити власний внесок у цей порядок, аж до його реформування.