1. Для підвищення якості навчання з окремих предметів, орієнтоване на кінцевий результат процесу;

2. Для розвитку когнітивних здібностей шляхом формування умінь вирішувати поставлені задачі, самостійно мислити, володіти навичками роботи з інформацією тощо;

3. Для автоматизованого тестового контролю якості засвоєння. Література:

1. Глазиріна В. М. Педагогіка сучасної школи / В. М. Глазиріна. – Донецьк: Норд-Прес, 2006. – С. 73–80.

2. Дидактика средней школы / [под. ред. Скаткина М. Н.] – М. , 1982. – С. 5-47.

3. Волкова Н. П. Педагогіка / Н. П. Волкова. – К. : Академія – 2002. – С. 234-239.

4. Кузьмінський А. І. Педагогіка: Підручник / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – К. : Знання, 2007. – С. 85 – 112.

5. Ягупов В. В. Педагогіка / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2003. – С. 196 – 222.

6. Педагогика / [под ред. Ю. К. Бабанского]. – М. : Просвещение, 1988. – С. 339 – 349.

7. Галузинський В. М. Педагогіка: теорія та історія / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К.: Вища школа, 1995. – С. 144- 152.

8. Сластенин В. А. Общая педагогика: Учеб. Пособие для студ. высш.учеб.заведений / Под ред. В. А. Сластенина : В. 2 ч. – М.: Гуманит.изд. центр ВЛАДОС, 2003. – Ч.1. – С. 125 – 144.

9. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посіб. / М. М. Фіцула. – К. : Академвидав, 2009. – С. 78 – 98.

10. Основи інклюзивної освіти. Навчально-методичний посібник: / за заг. ред. Колупаєвої А. А. – К. : «А. С. К.», 2012. – С. 160 – 176.

11. Бондар В. І. Дидактика / В. І. Бондар – К., Либідь, 2005. – С. 6 – 26.

12. Кучерявий О. Г. Педагогіка: особистісно-розвивальні аспекти : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. Г. Кучерявий. – К. : НВП «Вид-во «Наукова думка» НАН України», 2011. – С. 99 – 133, 193 – 247.

Лекція 8–9. Зміст навчання

План

1. Склад змісту навчання. Основні компоненти змісту навчання.

2. Організація змісту освіти. Її принципи та підходи (лінійний, концентричний). Документи, що визначають зміст освіти у сучасній школі.

3. Навчальні плани сучасної школи. Їх складові частини та різновиди.

4. Навчальні програми. Їх різновиди та складові частини.

5. Навчальна література. Її функції, структура, різновиди.

1. Склад змісту навчання. Основні компоненти змісту навчання.

Зміст навчання, відбиваючи поточні та перспективні потреби суспільства, є найважливішою умовою навчально-пізнавальної діяльності учнів у школі. Виступаючи інструментом конструювання та здійснення цієї діяльності, він являє собою засіб задоволення особистісних потреб у навчанні, спонукає розвиток особистості та формування її базової культури.

Зміст навчання (чому вчити?) характеризує змістовну сторону процесу навчання та, відповідно до дефініції останнього, визначається соціальним досвідом. Основними компонентами соціального досвіду, що підлягають передачі від покоління до покоління, а, значить, і змісту навчання, є знання, способи діяльності (уміння та навички), досвід творчої діяльності, досвід емоційно-ціннісних відносин.

1.1. Знання як компонент змісту навчання.

Знання – це відтворення в свідомості об'єктивної реальності у вигляді фактів, правил, понять, ідей, принципів тощо, даних у певній системі. Описуючи реальні явища або вказівки щодо діяльності, знання бувають емпіричними (факти, правила, вимоги тощо) і теоретичними, що розглядають зв’язок між емпіричними системами й усередині них (ідеї, теорії, принципи, закони й ін.). Фактичні (емпіричні) знання, як правило, постійні, теоретичні – змінюються відповідно до науки, що представляють.

Знання засвоюються в процесі розумової діяльності шляхом усвідомленого сприйняття та запам'ятовування інформації (зрозумів + запам'ятав). Якщо якийсь із цих процесів не реалізується або реалізується не повністю, то знань учень не отримує (зрозумів, але не запам'ятав – знань немає, запам'ятав, але не зрозумів – здав і забув).

У практиці навчання знання повинні бути повними, усвідомленими, систематичними, дієвими.

Повнота знань вимагає, щоб із логіки науки, що лежить в основі навчального предмета, не випадали ланки, важливі для розуміння опорних ідей та істотних зв'язків, щоб у загальному ланцюзі взаємозалежних знань не утворювалися суттєві порожнечі.

Систематичність знань виступає як їх упорядкованість, логічна послідовність, співзалежність. Вона вимагає, щоб усяке знання витікало з попереднього й прокладало шлях наступному.

Усвідомленість знань досягається нейтралізацією догматичного підходу (засвоєння догм без їх розуміння), критичним опрацюванням отриманих знань, прагненням учителя розвивати думку та готовність дітей до самостійного оволодіння знаннями й постійного інтелектуального пошуку.

Дієвість знань визначається умінням оперувати ними, мобілізовувати колишні знання для отримання нових, а нові – для вдосконалення дійсності. Це значною мірою досягається озброєнням учнів методами наукового пошуку та гармонійним сполученням теорії з практикою.

Для того, щоб домогтися ефективного засвоєння знань, необхідно дотримуватися певних умов.

Першою з них є створення образу. Це вимагає такої подачі інформації, щоб у душі дитини виникав образ того, про що йдеться, як єднання інтелекту та почуттів. У зв'язку з цим, даючи інформацію для запам'ятовування, доцільно запропонувати уявити те, про що йде мова. Експерименти показують, що в такому випадку матеріал засвоюється практично з першого пред'явлення, і значно полегшуються логічні операції з ним.

Другою умовою ефективного засвоєння знань є уміння скоротити образ до сигналу. Сам сигнал інформації не несе, її несе образ, у ньому закодований, а засвоєний сигнал є своєрідним ключем до потрібної інформації в пам'яті учня.

Третя умова – систематизація матеріалу, що вивчається. Вона випливає з необхідності засвоєння в школі величезної кількості сукупної інформації з усіх навчальних предметів. Навіть якщо всю її перевести в сигнали, то учню важко «не потонути» в такому їх розмаїтті. Щоб запобігти цьому, інформацію треба давати не простим конгломератом для запам'ятовування, а у визначеній системі, виділивши основне, і навівши логічні «містки-зв'язки» між його частинами, щоб кожна деталь створеної системи могла «витягнути» всі інші компоненти цілісності, що вивчається.

Четверта умова стосується технології запам'ятовування, порушення якої прирікає навчальний процес на нульовий результат. Вона проста і полягає в багаторазовому повторенні ключових моментів змісту навчання.

Задача вчителя – створити такі умови в навчанні, при яких кожен учень мав би реальну можливість і бажання засвоїти пропонований матеріал щонайкраще, щоб із пасивного слухача він перетворився на співавтора, оцінювача й опонента одночасно. Таку роботу з належним почуттям гумору В.Ф. Шаталов назвав «принципом солоного огірка», зміст якого визначив так: якщо огірок попадає в окріп, то хоче він того чи ні, – стає солоним. Так і учень, потрапляючи в грамотно організовану педагогічну систему, обов'язково засвоює навчальний матеріал. Дієвість цього принципу доведена досвідом роботи педагога-новатора.