4. Навчальні програми. Їх різновиди та складові частини.

Навчальні програми – це нормативні документи, що включають у себе перелік знань, умінь і навичок з кожного окремо взятого предмету і рекомендації з їх засвоєння. Створюються вони на основі й відповідно до навчальних планів. У даний час у школі діють два типи програм – типові навчальні програми й робочі.

Типові програми окреслюють коло базових знань, умінь та навичок, систему провідних світоглядних ідей, дають загальні рекомендації методичного характеру з урахуванням засобів навчання, необхідних і достатніх для ефективного засвоєння навчального предмету. Вони затверджуються Міністерством і носять рекомендаційний характер. На їх основі створюються робочі програми, в яких наповнюється шкільний компонент навчання, враховується інформаційне, методичне, технічне й ін. забезпечення школи, науково-методичний рівень педагогічного колективу та підготовленість учнів.

Крім цього в окремих випадках навчання ведеться за авторськими програмами, що розробляються передовими вчителями на основі навчально-виховних систем, створених ними в процесі багаторічної творчої праці. Якщо ці програми стосуються основних предметів, то вони затверджуються методичною радою обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, якщо ж вони розробляються для спецкурсів за вибором, факультативів тощо, то при наявності позитивних рецензій затверджуються радою школи.

У зв'язку з поглибленням процесів диференціації в школі можуть застосовуватися одночасно кілька програм з одного навчального предмету. Вони пропонуються учням відповідно до їх інтересів і можливостей і практикуються в класах із поглибленим чи полегшеним варіантом вивчення предмету. Рішення про введення викладання за диференційними програмами приймає рада школи.

Навчальна програма з предмету складається з трьох частин: пояснювальної записки, змісту навчання предмету та методичних вказівок з її реалізації.

У пояснювальній записці визначаються:

• цілі та задачі вивчення конкретного предмету;

• загальні й специфічні вимоги до його викладання;

• критерії ефективності навчання предмету та показники оцінювання навчальних досягнень школярів.

Зміст навчання предмету в навчальній програмі дається у вигляді тематичної розбивки з визначенням навчального часу, обсягу матеріалу, що вивчається, та форм контролю якості його засвоєння.

В методичних рекомендаціях пропонуються шляхи реалізації навчальної програми, рекомендуються методи, форми та засоби навчання предмету. Методичні рекомендації можуть входити й у пояснювальну записку.

Особлива увага в програмах останніх років приділяється цілісному освоєнню світу, що на рівні навчальних програм реалізується шляхом наведення міжпредметних зв'язків. В узагальненому вигляді вони даються наприкінці основних розділів навчальної програми. Їх використання дозволяє вчителю реалізувати творчий підхід як при розробці робочої програми, так і в поурочному плануванні занять.

5. Навчальна література. Її функції, структура, різновиди.

Зміст навчання предмету докладно розкривається в навчальній літературі. До неї відносяться шкільні підручники, навчальні й методичні посібники, довідники, книги для додаткового читання, атласи, карти, збірки задач і вправ, зошити на друкованій основі, решебники, навчальні таблиці тощо. Перелічене в своїй єдності представляє собою методичний комплекс, від якості якого в значній мірі залежить ефективність навчання.

У дидактиці навчальна література виступає, з одного боку, як засіб навчання, а з іншого – як джерело й умова самостійного добування знань. Її задача – змістовне й технологічне забезпечення навчального процесу відповідно до вікових особливостей, навчальних можливостей, потреб та інтересів школярів. У навчанні вона виконує інформаційну функцію (містить необхідну для передачі інформацію), технологічну (показує шляхи та способи її засвоєння), мотиваційну (формує мотиви навчання, різнобічні інтереси й потреби в знаннях, навчанні та пізнанні) та розвиваючу (розвиває мислення, пам'ять, увагу, здібності, сприяє становленню та розвитку особистісних якостей та відносин).

Особливе місце в переліку літератури займає підручник, що, в ідеалі, при мінімальному обсязі дає максимальні можливості для навчання й самоосвіти. Він має містити в собі необхідний і достатній обсяг систематизованого, лаконічного, проблемного, доступного для сприйняття й наступного опрацювання фактичного та теоретичного матеріалу. Крім передачі та засвоєння певної інформації підручник повинен учити школяра вчитися, тобто, формувати механізми навчання й пізнання.

Структура підручника містить у собі текст, як головний його компонент, і позатекстові допоміжні матеріали. У залежності від спрямованості предметів у підручниках використовуються тексти-описи, тексти-розповіді, тексти-міркування, тексти-докази тощо.

До позатекстових матеріалів належать методичний, ілюстративний та орієнтовний апарати підручника.

• Методичний апарат складають вправи, репродуктивні й проблемні питання, різнорівневі завдання, інструктивні матеріали та пам'ятки.

• Ілюстративний - містить у собі картинки, схеми, графіки, таблиці тощо.

• Орієнтовний апарат підручника буває двох видів: власне орієнтовний і змістовно орієнтовний. Перший містить у собі передмову, зміст, примітки, додатки, покажчики тощо, другий – рубрикацію тексту, шрифтові виділення, індексацію, підкреслення, обведення рамкою й ін.

Істотним доповненням до підручника є різного роду навчальні посібники, що містять матеріал у більш широкому ракурсі та доповнюють підручник новітніми даними з різних галузей знань. Працюючи з ними, школярі вчаться викладати, аналізувати, критикувати, зіставляти, оцінювати, змінювати стиль свого викладу та стиль тексту, що вивчається, тощо. У такий спосіб вони формують особистісну позицію стосовно обраних проблем і уміння її відстоювати. Такі змістовно спрямовані посібники стали атрибутом попереднього періоду розвитку школи та педагогіки, бо саме вони були основним джерелом новітньої інформації. Педагогічне сьогодення призвело до життя навчальні посібники нового покоління, в яких дається не інформація (це називається нині банком інформації до занять), а технологія її опрацювання, спрямована на формування певних механізмів мислення та діяльності. Це ще одна альтернатива педагогічної сучасності, пов’язана з тим, що «інформаційний голод» попереднього періоду змінився на «інформаційний бум». У цих умовах головне – не потонути в надлишку інформації, знайти саме те, що потрібно, не загубити логічну лінію розгляду проблеми, доказово її побудувати та лаконічно довести, тобто сформувати механізми опрацювання інформації замість її переказу.

Підручники та навчальні посібники, відбиваючи змістовну й процесуальну сторони навчання, являють собою інформаційно-технологічну модель навчання, бо містять у собі загальні шари культури й досвіду діяльності людства.

З розвитком інформаційних технологій і матеріально-технічного забезпечення шкіл поряд із традиційними все ширше застосовуються безпаперові навчальні матеріали: аудіо- та відеозаписи, комп'ютерні програми тощо. Дидактична оцінка подібних нововведень суперечлива. Вона коливається від захоплених тверджень про революцію в навчанні до констатації низької результативності й марнотратства. Здається, що істина лежить десь між зазначеними обріями, і являє собою амбівалентне (відповідне почуттю міри) сполучення традиційних і новаторських підходів у забезпеченні навчального процесу.