3.3. Організаційно-правові форми підприємств

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в рамках певної організаційної форми. Організаційно-господарською одиницею бізнесу є підприємство (компанія, фірма, організація, установа тощо) — це загальна назва будь-якого суб'єкта господарювання. Вона віддзеркалює лише той факт, що підприємство або організація має права юридичної особи, проте ці права не відображають організаційно-правового статусу підприємства. Тому, окрім назви підприємства, для будь-якого підприємця важливо обрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних та економічних засад діяльності суб'єкта господарювання.

Організаційно-правова форма підприємства — це система норм, які визначають:

• по-перше, відносини цього підприємства з державою, іншими фізичними та юридичними особами;

• по-друге, відносини між партнерами (власниками) цього підприємства.

Найважливішими ознаками, що визначають різні організаційно-правові форми підприємства, є:

• місія і цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), і шляхи їх досягнення в певному соціально-економічному середовищі;

• чисельність учасників створюваного суб'єкта господарювання;

• спосіб формування стартового капіталу;

• джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

• межі майнової (матеріальної) відповідальності;

• методи здійснення виробничо-господарської діяльності;

• організаційна структура та методи управління підприємством;

• спосіб розподілу прибутку та збитків;

• законодавча і нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання.

Прийняття рішення про вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох факторів. До визначальних чинників слід віднести:

• відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена одних та обмежена решти засновників);

• оподаткування (податки фізичних, юридичних осіб, подвійне оподаткування);

• потреби у фінансових коштах (власних, позикових);

• можливості зростання (передбачувана тривалість функціонування фірми);

• управлінські здібності підприємця (команди менеджерів фірми);

• можливість зміни власника (залучення до бізнесу третіх осіб);

• оперативність управління (швидкість реагування на зміни зовнішнього середовища компанії);

• труднощі у разі ліквідації (складність адміністративних процедур у випадку припинення бізнесу).

З урахуванням усіх цих чинників підприємець поступово приймає рішення за такими напрямами:

1. визначення достатнього рівня та обсягу необхідних прав і обов'язків залежно від поставлених цілей і завдань, а також місії підприємства;

2. вибір процедури та способу створення статутного фонду нового підприємства (організації);

3. обґрунтування організаційної структури підприємства та формування системи управління створюваним бізнесом;

4. узгодження обраних напрямів із господарським законодавством.

Світовий досвід дає змогу виділити три класичні форми організації та функціонування бізнесу: одноосібне володіння, партнерство (товариство), корпорація.

Одноосібне володіння — це така організаційна форма, за якої власником бізнесу є фізична особа або сім'я. Одноосібне володіння пов'язане з індивідуальною підприємницькою діяльністю, яка здійснюється від свого імені, на власний ризик і спрямована на отримання певного прибутку. Тобто при виборі цієї організаційної форми підприємець несе повну, необмежену відповідальність за результати діяльності і водночас є власником усього прибутку від свого бізнесу.

До переваг одноосібного володіння належать:

• простота заснування та припинення (ліквідації) бізнесу;

• невеликі витрати на заснування та реєстрацію;

• спрощена схема оподаткування;

• повна самостійність, незалежність та оперативність підприємницьких дій;

• високий рівень мотивації до ефективного ведення бізнесу;

• конфіденційність діяльності.

Недоліками одноосібного володіння є:

• складність отримання великих за обсягами кредитів;

• повна відповідальність за зобов'язаннями, що виникають у процесі підприємницької діяльності;

• низький рівень спеціальних знань у різних питаннях управління та господарської діяльності;

• невизначеність строків функціонування;

• значні фізичні та психологічні навантаження.

Партнерство (товариство) — це підприємство, створене на засадах угоди про об'єднання майна та фінансових ресурсів двох або більше окремих фізичних чи юридичних осіб за умови розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів діяльності та безпосередньої участі у її здійсненні.

До переваг партнерств відносять такі:

• фінансова незалежність і збільшення фінансових можливостей за рахунок об'єднання капіталу кількох партнерів;

• можливість отримання значних за обсягами банківських кредитів;

• свобода та оперативність господарської діяльності;

• зростання ефективності функціонування бізнесу за рахунок спеціалізації партнерів на окремих аспектах управління та господарської діяльності.

До недоліків партнерств належать:

• необхідність спільної відповідальності за збитки товариства у разі неефективних дій одного із партнерів;

• можливість особистих конфліктів і неузгодженість у діях партнерів;

• складність у процесі розподілу прибутку;

• складність адміністративних процедур у випадку припинення чи ліквідації бізнесу.

У світовій практиці під корпорацією розуміють форму організації бізнесу, коли власниками компанії є акціонери (пайовики), які відповідають за її зобов'язаннями лише в межах капіталу, інвестованого в акції (паї) корпорації. Тобто корпорація є юридичною особою, яка самостійно, окремо від власників, здійснює певний вид бізнесу. Фінансова заінтересованість акціонерів від інвестування в корпорацію полягає в отриманні дивідендів із її прибутків. Особливістю корпорації є поділ функцій, власності, контролю та управління між акціонерами і найманими менеджерами. Слід зауважити, що в Україні зазначеним вище характеристикам значною мірою відповідає акціонерне товариство, а корпорацією називають вид об'єднання підприємств.

До переваг корпорації належать:

• широкі можливості залучення капіталу для здійснення діяльності;

• можливість мобілізації фінансових ресурсів як за рахунок банківських кредитів, так і за рахунок інструментів фондового ринку (цінних паперів);

• можливість постійного розвитку господарської діяльності;

• невисокий ризик збитків акціонерів, що може компенсуватись за рахунок вкладення капіталу в акції інших корпорацій;

• чітка орієнтація на довгострокове функціонування бізнесу;

• можливість швидкої зміни існуючих і залучення нових власників на основі простої процедури купівлі-продажу акцій.

До недоліків корпорацій відносять:

• складність розподілу окремих функцій контролю та управління між акціонерами і менеджерами корпорації;

• високий рівень податків і застосування процедури подвійного оподаткування прибутку корпорації та дивідендів акціонерів;

• значні засновницькі витрати;

• конфліктність інтересів між окремими групами акціонерів.

Сутнісні характеристики, переваги та недоліки окремих класичних організаційних утворень наведено в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Порівняльна характеристика класичних організаційно-правових форм підприємницької діяльності

Організаційно- правова форма	Сутнісно-змістова характеристика	Організаційно-економічні та соціальні
		переваги	недоліки (вади)
Одноосібне володіння	підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я	простота заснування повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця максимально можливі мотиви до ефективного господарювання гарантоване збереження комерційних таємниць	труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів повна відповідальність за борги відсутність спеціалізованого менеджменту невизначеність терміну функціонування
Господарське товариство (партнерство)	об'єднання власних капіталів кількох фізичних або юридич-них осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу; безпосередньої участі у здійсненні діяльності	широкі можливості вироб-ничої та комерційної діяльності збільшення фінансової незалежності й дієздатності велика свобода дій та більша виваженість управ-лінських рішень можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів	загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність, тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу та результатів діяльності
Корпорація (акціонерне товариство)	підприємство, власниками якого є акціонери, що мають обмежену від­повідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком	реальна можливість залучення необхідних інвестицій більша можливість постійного нарощування обсягів виробництва чи послуг існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів постійний (тривалий) характер функціонування	наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів існування потенційної можливості посадових осіб впливати на діяльність корпорації у власних інтересах

Види та організаційні форми підприємств в Україні визначаються Господарським кодексом. Вибір організаційно-правової форми ведення підприємницької діяльності здійснюється підприємцем самостійно.

Залежно від правового положення суб'єктів, підприємницька діяльність в Україні може здійснюватись як:

1. індивідуальне підприємництво фізичних осіб;

2. підприємництво юридичних осіб.

Індивідуальна підприємницька діяльність фізичних осіб без створення юридичної особи є найпростішою формою підприємництва. Вона здійснюється особою від свого імені, за власною ініціативою та на свій ризик. Індивідуальна підприємницька діяльність фізичних осіб історично та логічно передує формуванню та розвитку складніших форм підприємництва. До суб'єктів індивідуального підприємництва належать фізичні особи-підприємці, які пройшли державну реєстрацію підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність зі створенням юридичної особи може здійснюватись у різних організаційно-правових формах.

Державна реєстрація нових суб'єктів господарювання в Україні згідно з Державним класифікатором сьогодні здійснюється в основних організаційно-правових формах, наведених у табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Основні організаційно-правові форми суб'єктів господарювання в Україні

Форма суб'єкта господарювання	Коротка характеристика
Підприємства
Приватне підприємство	підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без гро­мадянства та його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи
Державне підприємство	підприємство, що діє на основі державної власності
Казенне підприємство	підприємство, створене за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться за рішенням органу, до компетенції якого належить створення цього підприємства
Комунальне підприємство	Підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади
Дочірнє підприємство	підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство
Іноземне підприємство	унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватись у галузях, визначених законодавством, що мають стратегічне значення для безпеки держави
Підприємство об'єднання громадян	унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян, для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань. Засновником такого підприємства є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також їх об'єднання (спілки) у разі, якщо їх статутом передбачено право заснування підприємств
Підприємство споживчої кооперації	унітарне або корпоративне підприємство, утворене споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань)
Господарські товариства
Акціонерне товариство	товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства
Відкрите (публічне) акціонерне товариство	вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах
Закрите (приватне) акціонерне товариство	вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватись та продаватись на біржах
Державна акціонерна компанія (товариство)	акціонерне товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цієї компа­нії
Товариство з обмеженою відповідальністю	господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями лише своїм майном
Товариство з додатковою відповідальністю	товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до
Повне товариство	Товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном
Командитне товариство	Товариство, в якому разом з одним або більшою кількістю учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства
Кооперативи
Виробничий кооператив	кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності з метою одержання прибутку на засадах їх обов'язкової трудової участі та об'єднання майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілу доходу між членами кооперативу відповідно до їхньої участі у діяльності
Обслуговуючий кооператив	кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та (або) юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу

У господарській практиці виділяють гібридні організаційні форми бізнесу, які поєднують переваги основних (класичних) форм. До них належить, зокрема, франчайзинг.

Франчайзинг — угода, за якою виробник чи одноосібний розповсюджувач продукту або послуги, захищених торговою маркою, дає ексклюзивні права щодо поширення на певній території своєї продукції незалежним роздрібним торговцям в обмін на одержання від них платежів — роялті.

Франчайзинг як гібридна форма господарської діяльності поєднує елементи ліцензійних угод на право володіння товарним знаком та дистриб'юторських угод, які пов'язані з виключним правом на реалізацію товарів і послуг на договірній основі.

Суть франчайзингу, як особливої форми господарювання, полягає у такому: незалежна крупна компанія (франчайзер), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзі) в обмін на зобов'язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі самі послуги). Співробітництво між франчайзером і франчайзою відбувається на основі укладеного договору (франшизної угоди), в результаті якої франчайзер надає право франчайзі використовувати товарний знак, знак обслуговування, вивіску і особливості тех­нології шляхом чітко визначеного способу експлуатації та під відповідним контролем.

Розрізняють три основні види франчайзингу.

Товарний (торговий) франчайзинг, який передбачає взаємовідносини сторін франчайзингу у сфері торгівлі. У цьому випадку франчайзер передає франчайзі ексклюзивне право на реалізацію під торговим знаком франчайзера його продукції на певній території.

Виробничий франчайзинг передбачає відносини, які надають право франчайзі на виробництво та збут під торговим знаком франчайзера продукції з використанням сировини, матеріалів та технологій, які поставляються франчайзером.

Діловий франчайзинг передбачає взаємовідносини у сфері обслуговування, навчання та громадського харчування, коли франчайза створює і розвиває бізнес на основі моделі та за участі франчайзера, з використанням його технологій, ноу-хау, товарного знака та набутого досвіду.

Швидке зростання ролі інформаційних технологій, використання Інтернету, поширення і розвиток засобів телекомунікації зумовили появу такої сучасної організаційної форми ведення бізнесу, як віртуальне підприємство.

Віртуальне підприємство — це співтовариство територіально роз'єднаних фірм чи співробітників, що обмінюються продуктами праці і спілкуються винятково через електронні засоби за мінімального або цілком відсутнього особистого контакту. По суті віртуальне підприємство — це нова форма економічної організації суб'єктів господарювання, які об'єднують свої зусилля для надання певної послуги, що традиційно надавалась одним підприємством (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Структура віртуального підприємства