78. Бойові дії на території України у 1941-44рр.

Здійснювалися в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 з метою надання допомоги Червоній армії (див. Радянська армія). Спочатку велися на захопленій гітлерівськими військами тер. України, а потім, після її визволення, — на тер. зарубіжних д-в у рамках руху Опору. Попервах партизани обмежувалися нападами на невеликі ворожі гарнізони. Влітку й восени 1941 характерною була взаємодія загонів і груп, що залишалися в тилу противника, з регулярними військами, які відступали. Всього на різних ділянках рад.-нім. фронту в Україні тоді діяли 165 загонів, зокрема в смузі Південного фронту — 44 загони, які налічували 2600 партизанів. Пізніше бойові дії партизани вели гол. чин. у пн. лісистих р-нах Сумщини та Чернігівщини. Докорінний злам у бойовій діяльності партизанів відбувся невдовзі після Сталінградської битви 1942—1943, коли рад. тил зміг надати їм значну матеріальну допомогу. Ств. в рад. тилу Український штаб партизанського руху (УШПР) організував для потреб партизанів вир-во радіостанцій, техніки, мінно-підривних засобів, підготовку радистів і спеціалістів мінно-підривної справи. 1942—44 було організовано 2205 літаковильотів у тил противника, з яких 1694 досягли мети й доставили партизанам 1532 т вантажів, 4374 спеціалістів мінно-підривної справи, медиків, командирів. Було вивезено в рад. тил 2446 хворих і поранених партизанів. Окупанти змушені були задіяти для боротьби проти партизанів 1942 — 120 тис. осіб, 1943 — 242 тис., а 1944, незважаючи на різке скорочення окупованої тер., — 192 тис. осіб. У періоди найбільшого розмаху збройної боротьби партизанів в Україні чисельність гітлерівських військ, які спрямовувалися на боротьбу з партизанами, сягала 1/10 ч. заг. їх кількості, що діяла на укр. території. У ході визволення України, особливо її Правобережжя, дедалі більшого значення набувала безпосередня взаємодія партизанів з регулярними військами при визволенні від окупантів багатьох населених пунктів, у т. ч. міст Овруч, Луцьк, Рівне, Одеса. Особливо актуальною була така взаємодія в лісових та заболочених р-нах Полісся, визволення яких лише регулярними військами призвело б до значно більших людських втрат. За даними УШПР, від 1941 по верес. 1944 рад. партизанами на тер. України було вбито й поранено солдатів і офіцерів противника, поліцейських, партизанів Української повстанської армії та цивільних осіб, що служили чи працювали в нім. установах, — 464 682; вчинено аварій: ешелонів — 4958, бронепоїздів — 61, при цьому розбито й зіпсовано: паровозів — 5294, вагонів, платформ та цистерн — 5981, літаків — 211, танків і бронемашин — 1566, гармат — 719, автомашин — 13 535, тракторів — 1444, с.-г. машин — 2231. Знищено: пального — 66 087 т, ліній зв’язку — 1990 км, мінометів — 102, кулеметів — 264, автоматів і гвинтівок — 1799, снарядів та мін — 20 290, патронів — 782 тис. Висаджено в повітря й спалено: залізничних мостів — 607, шосейних мостів — 1599, електростанцій — 59, водокачок — 42, з-дів — 402, складів — 915, вузлів зв’язку й радіостанцій — 248. Після визволення тер. України УШПР перекинув у тил ворога спец. партизан. групи для надання допомоги зарубіжним борцям руху Опору. На місцях ці групи виросли в з’єднання, загони й бригади. У їх складі воювало 17 000 осіб. Від 1 жовт. 1944 і до кінця війни вони вивели з ладу 10 050 солдатів і офіцерів противника, підірвали 42 залізничних ешелони, знищили 55 танків і бронемашин, 330 автомашин, 9 літаків, 11 гармат, 24 міномети, 34 кулемети, захопили 12 танків і бронемашин, 82 автомашини, 124 міномети й кулемети, висадили в повітря 59 шосейних і залізничних мостів, розгромили 4 гарнізони противника.