76. Німецький окупаційний режим на території України

Після того як у 1941 р. майже вся Україна була завойована німецько-фашистськими військами, на її території було встановлено окупаційний режим в особливо жорстокій формі. Його здійснювали і таємна поліція (гестапо), і служба безпеки (СД), і спеціальні війська, насамперед з числа есесівців. Окупанти швидко налагодили систему пограбування України, створили систему потужної експлуатації українського народу. З лютого 1942 р. розпочалося примусове вивезення української молоді на роботи до Німеччини як остарбайтерів — найупослідженішу категорію іноземних робітників. Загалом було вивезено 2,5 млн молодих громадян України, чимало з яких загинули на чужині, втратили здоров'я, в кращому випадку залишилися на Заході. Ті, хто потім повернувся, зазнавали дискримінації, їх часто заарештовували й ув'язнювали у радянських концтаборах, відправляли на заслання. Гітлерівці ставили за мету також винищення євреїв, циган та психічно хворих людей. Якщо на Західній та частково на Правобережній Україні нацисти створили гетто, то на Сході України вони проводили масові одноразові винищувальні акції. Так, відбувалися масові розстріли євреїв у Бердичеві, Житомирі, Дніпропетровську і багатьох інших містах та містечках. У Києві основним місцем винищення єврейського населення став Бабин Яр, де були розстріляні й десятки тисяч українців, росіян та представників інших національностей. Тільки восени 1941 р. гітлерівці знищили в Україні майже 1 млн євреїв. Що стосується комуністів, то, всупереч поширеному міфу, їх звичайно ставили на облік у гестапо і не переслідували, якщо тільки для цього не було особливих підстав (участь у русі Опору тощо). Дуже тяжка доля випала військовополоненим Червоної армії. Тільки в 1941 р. до німецького полону потрапило понад 3,6 млн радянських солдат і офіцерів (65% кадрової армії), які були приречені на повільну смерть від голоду та хвороб, у кращому випадку — на каторжну працю. Розенберг — німецький міністр окупованих територій, писав, що в лютому 1942 р. із 3,6 млн радянських в'язнів лише кількасот тисяч були здатними до роботи. Доля військовополонених могла бути дещо кращою завдяки гуманітарній допомозі з боку Червоного Хреста, однак СРСР не приєднався до Гаазької конвенції 1907 р. щодо військовополонених, крім того, Сталін цинічно відкинув усі пропозиції про допомогу. Відомо, що, згідно із сталінською настановою, всі без винятку, хто потрапив до німецького полону, вважалися зрадниками. Взимку 1941—1942 pp. у німецьких таборах від голоду й холоду загинули сотні тисяч полонених Червоної армії.

77. Антифашистський рух опору на території України у 1941-1942 рр. 22 червня 1941 року фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. На території захопленій ворогом, у відповідь на запроваджений «Новий порядок» поширився антифашистський рух Опору. В Українському антифашистському русі Опору існувало в основному 2 течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух на чолі з ОУН, який крім боротьби проти німців, вів активну антирадянську і антипольську діяльність, домагаючись основної мети – розбудови соборної України. Найефективнішою формою руху Опору став партизанський рух. На Україні загальна чисельність партизан сягала 300 тисяч осіб. Наступ нацистської Німеччини на СРСР, застав її війська не готовими до ведення бойових дій: досвід організації тактики партизанського руху в роки громадянської війни було забуто, а на теоретичні розробки накладено табу. Катастрофічні поразки на фронтах, величезні людські втрати, що їх зазнали збройні сили СРСР, змусили радянсько-партійне керівництво вживати заходів для розгортання радянсько-партизанської боротьби в тилу німецьких військ. Однак, ці перші кроки супроводжувалися помилками і прогалинами в роботі. 29 червня 1941 р. Й.Сталіним була оприлюднена директива ЦК ВКП(б) про перебудову всіх організацій які діяли біля лінії фронту на військовий лад. У цій директиві йшлось про створення диверсійних груп для розгортання партизанської війни. 18 липняцю директиву доповнили постановою ЦК ВКП(б) про організацію руху Опору в тилу ворога. З’явилася потреба в виснаженні ворожих військ, саме це завдання було поставлене перед партизанськими загонами.