67.Політика українізації в усрр.

Україніза́ція 1920—30-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація^[1] — здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УСРР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу українців.

68.Індустріалізація народного господарства в УСРР у20-30 рр У 1925 р. відбувався XIV з їзд більшовицької партії . Він змінив назву партії з РКП(б) на ВКП(б).

В 1927р . xv з їзд ВКП(Б)прийняв перший п ятирічний план на 1928 /29 - 1932 33 рр . Більшовицьке керівництво на чолі з Й. Сталіним відкинуло неп.

Перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість : податки з населення.

У період індустріалізації відбувається централізація управління промисловості ,проводяться репресії проти господарників і спеціалістів Найвідомішим почином другої п ятирічки став стахановський рух . Було зведено "Запоріжсталь" , "Криворіжсталь", "Азовсталь", "Дніпроспецсталь" . У вугільній промисловості запрацювали 93 шахти .

69. Колективізація сільського господарства

Колективізація : листопад 1929 р Пленум ЦК ВКП (б) офіційно проголосив курс на суцільну колективізацію сільського господарства . Ініціатори проведення колективізації : Й . Сталін В . Молотов ,Л. Каганович . Селян почали силою заганяти у колгоспи .В УСРР перша хвиля розкуркулення тривала від другої половини січня до початку березня 1930 р і охопила 300 районів Було "розкуркулено" майже 62 тис . 1932 р Колгоспи об єднувал майже 70 % селянських господарств , 80 % посівних площ України . 1937 р В УРСР налічувалося 27 ,3 тис . колгоспів , які об єднували 96,1 % селянських дворів

70. Голодомор 32-33 рр.

причини: 1 Форсовані хлібозаготівлі методом продрозкладки .2 Створення надзвичайних хлібозаготівельних комісій . 3 Штучним голодомором влада намагалась побороти опір селян колективізації й перетворити самостійного селянина на залежного

Дії влади: 1 ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1932 р . прийняли постанову "Про охорону майна державних підприємств , колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної власності " ( Закон "про 5 колосків") За крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачався розстріл з конфіскацією майна , або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна 2 Очолював В. Молотов . 3 Була введена карткова система .

Наслідки: 1Смертність населення України внаслідок голодомору становила від 3 до 3,5 млн осіб.

2 Голодомором був спланованою акцією влади і не мав природного характеру .

71. Комуністичні репресії в усрс у 20-30-ті рр..

Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і пов'язані з ім'ям організатора і ідеолога репресій Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести геноцид українців, чистки в рядах правлячої ВКП (б) (після 1952 р. КПРС), НКВС, розкуркулення, депортації цілих етнічних груп, гоніння проти «соціально чужих елементів» і «саботажників», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу». З точки зору міжнародного права, такі злочини нічим не відрізняються від злочинів Нацистської Німеччини, класифікуються міжнародним законодавством як злочини проти людяності і згідно до Лондонського Статуту Міжнародного військового трибуналу підпадають під юрисдикцію Міжнародного військового трибуналу. у 1929 р. почався сфабрикований процес проти вигаданої «Спілки Визволення України». У належності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Андрія Ніковського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка, Григорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську. «Виявленій» організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР.

72.Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях 20-30 рр Національна політика Польщі на окупованих територіяхЗахідноукраїнське населення виявилося єдиною великою спільнотою колишньої Австро-Угорської імперії, що після Першої світової війни не зберегла незалежності. Зазнавши поразки в національно-визвольних змаганнях, більшість його опинилася в складі Польщі, де до Східної Галичини додалися й Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина та Підляшшя, які раніше перебували в складі Російської імперії. Всього тут проживало до 6 млн осіб.Анексія західноукраїнських земельЗахідна Волинь, Західне Полісся, Холмщина і Підляшшя були приєднані до Польської держави згідно з Ризьким мирним договором (1921) між Польщею та радянськими урядами Росії і України. Що ж до Східної Галичини, то з червня 1919 р. визначенням її статусу займалися представники Антанти на Паризькій мирній конференції. Польські дипломати намагалися отримати мандат на анексію цієї території. Антанта погодилася віддати Східну Галичину Польщі тільки на 10 років, після чого населення референдумом мало вирішити свою подальшу долю. Згодом Рада послів Антанти погодилася на входження західноукраїнських земель до Польщі на 25 років. Поляки відкинули і цю постанову країн-переможниць, заявивши, що "без Львова і Галичини не може існувати польська республіка" . Нарешті поневолювачі добилися свого: 14 березня 1923 р. Рада послів визнала Східну Галичину частиною Польщі. Польський уряд зобов'язався забезпечити національним меншинам умови для вільного розвитку та надати Галичині автономію, але цю обіцянку так і не було виконано.Українці з самого початку виявили опозиційне ставлення до окупаційного режиму, не визнавали права Речі Посполитої на землі колишньої ЗУНР. Вони саботували перепис 1921 р. та парламентські вибори 1922 р. як такі, що порушують спеціальний статус Галичини. До 1923 р. у Відні існував еміграційний уряд ЗУНР, який настійливо добивався від Антанти відновлення незалежності західноукраїнських земель та надсилав їй численні ноти протесту проти польської окупації краю. Навіть після остаточної ухвали про приєднання Східної Галичини до Польщі місцеві українці продовжували вважати польську владу окупаційною.Міжвоєнна Польща була відсталою аграрною країною зі слаборозвинутою промисловістю. Зокрема, на поч. 1920-х років 76 % її населення займалося сільським господарством, третина з них були безробітними. Відсталістю Польщі в значній мірі зумовлювалася ситуація на окупованих нею українських землях, які залишалися аграрно-сировинним придатком, ринком збуту, джерелом сировини й дешевої робочої сили. У 1921 р., за даними Я.Грицака, 94 % українського населення в Східній Галичині і 96 % на Волині мешкали в селі, у містах переважно домінували поляки. Скрутне економічне становище поглиблювалося ще й національним чинником. Для зміцнення польської присутності на східних кордонах Речі Посполитої в 1920 і 1926 pp. сейм ухвалив закони про надання землі польським офіцерам та солдатам, а також селянам за рахунок поділу поміщицьких маєтків. Окрім того, примусовому поділу підлягала власність осіб непольського походження та державні й церковні володіння колишньої Російської імперії. У результаті, незважаючи на перенаселеність західноукраїнського регіону, полякам було роздано 800 тис. га найкращих земель. Сюди внаслідок цієї акції пересилилося трохи не 200 тис. польських осадників. Ще 100 тис. було спрямовано в міста на посади поліцаїв, поштових та залізничних працівників, дрібних чиновників.Польський уряд поділив територію країни на дві частини — Польщу "А" і Польщу "Б". До першої входили корінні польські землі, до другої — переважно західноукраїнські та західнобілоруські. У Польщі "А" зосереджувалось 80 % металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництво цегли, вапна й цукру. Уряд свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі "Б". У пошуках кращої долі тисячі українців змушені були емігрувати за кордон.