55.Всеукраї́нський націона́льний конгре́с (6 (19) — 8 (21) квітня 1917 року) — найважливіша подія початкового етапу

Української революції, перший представницький форум українського руху на теренах України, який перетворив Українську Центральну Раду з київської на загальноукраїнську організацію.

Мета та підготовка Конгресу

Всеукраїнський національний конгрес було скликано 6-8 квітня 1917 року у Києві. Його значення зумовлювалося уже самою метою скликання форуму — зробити Центральну Раду керівним органом українського національного руху та розширити її соціальну базу, переорієнтувати пріоритети діяльності з культурно-просвітницьких на державотворчі.

Зростання національного руху

За місяць революції, після цілого ряду національних демонстрацій, і, зокрема, Свята Свободи у Києві, український визвольний рух набув такого розмаху, що Українська Центральна Рада у своєму первинному складі не могла вже розраховувати на успішне керівництво ним. Усе тогочасне українське суспільство, його провід, також відчували потребу у перетворенні Центральної Ради на авторитетніший та правоздатніший орган, ніж той, що його було створено на початку березня 1917 року переважно з представників київських громадських організацій. Водночас у провідних політиків виникало бажання у такий своєрідний спосіб продемонструвати свої потенційні можливості у всеукраїнському масштабі й намітити, завдяки підтримці авторитетного національного органу, принципову лінію національно-визвольної боротьби, неминучість якої ставала дедалі очевиднішою.

Прихована мета зібрання

Тим не менш, Михайло Грушевський у своїх мемуарах, повертаючись до подій того часу, наводить деякі факти, які розкривають «внутрішню логіку» підготовки з'їзду. Голова Центральної Ради зазначав, що ініціатори акції хотіли провести її як можна скоріше, щоб задокументувати перед центральним урядом серйозність і невідступність українських соціальних домагань:«Тимчасовий уряд мав тенденцію відкладати усе до Установчих зборів і туди пакував українську справу в комплексі національного питання взагалі. Але справи Фінляндії, Польщі, Полудневого Кавказу він признавав настільки ясними самі собою, що уважав можливим негайно, своєю властю декретувати їм політичні права, не чекаючи Установчих зборів. Нам, значить, треба було продемонструвати загальнонародний імперативний характер українських домагань, можливо яскраво і недвозначно … Через голови наших київських неприятелів і клеветників нам треба було показати не тільки Тимчасовому урядові, а всьому російському громадянству, що наші домагання — се домагання загальні, народні, і народ чекає їх сповнення нетерпеливо, бере до серця кожну проволо́ку, і жартувати таким відкладанням „до Установчих зборів“, котрі невідомо коли відбудуться, се річ не зовсім безпечна».[2]

Склад та учасники

Отож, з 28 березня і до моменту скликання форуму в українських газетах з номера в номер друкувалися повідомлення про скликання 6 квітня 1917 року національного з'їзду, про норми представництва в ньому і пропоновану програму. Зокрема наголошувалось:«Представників мають прислати всі українські організації, політичні, культурні, професійні, територіальні, які приймають домагання широкої національно-територіальної автономії України і всієї повноти політичного і культурного українського життя, себто: організації партійні; товариства культурні, просвітні і економічні; організації робітничі, селянські, військові, духовенства, службовців, молоді всяких шкіл; села, міста і повіти».[3]

Умови участі у зборах

Якщо кількість членів організації не перевищувала 50, вона мала право направити одного делегата з вирішальним голосом, більше 50 — відповідно двох, понад 100 — трьох, 200 — чотирьох, 300 п'ятьох (але не більше). Із дорадчим голосом участь у Конгресі міг взяти, з дозволу президії, будь-який «організований українець».Систему цю розробив особисто Михайло Грушевський.