38. Іван Мазепа та його діяльність

Іва́н Мазе́па(*20 березня 1639—21 вересня1709)—український військовий, політичний і державний діяч.Гетьман Війська Запорозького, голова козацькоїдержави на Лівобережній(1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні(1704–1709).КнязьСвященної Римської імперії(1707–1709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських гербу Курч зКиївщини. В молодості служив при дворі короля Яна II Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя,Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.Ревний покровитель православ'я, Мазепа надав кошти на будівництво в усій Гетьманщині низки церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепинська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана було споруджено нові корпуси, збільшено кількість спудеїв до 2 тисяч).Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря,монарха.У народі до сьогодні побутує знана приказка: «від Богдана до Івана не було Гетьмана». Свою владу ототожнював з могутністю держави; якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців (боролися за свою автономність), деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У зовнішній політиці відмовився від орієнтації на Річ Посполиту, Крим, Туреччину. Боротьба з Московією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.Відкрита, послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у1692 року, коли військовий канцелярист Петро Іваненко (Петрик) втік на Січ і став підіймати заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик заручається підтримкою кримських татар (замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася, повстання згасло).

39.Повстання гетьмана України і. Мазепи і Запорізької січі у 1708-1709 рр.

Серед причин, які спонукали І. Мазегіу до переходу на бік Карла XII, історики називають такі: очевидне порушення Московською державою прав і вольностей Війська Запорізького, обмеження гетьманської влади, введення в українські міста московських військових залог та гарнізонів, прагнення ліквідувати козацьке військо або перетворити його на регулярні драгунські полки, плани перетворення козацької старшини на служилих дворян, цілеспрямовані заходи московської влади, спрямовані на ліквідацію етнічної окремішиості українців шляхом асиміляції тощо. Протистояти тиску Московської держави щодо впровадження цих та інших реформ в Україні Гетьманщині відомими та доступними гетьману Мазепі засобами він уже не міг, тому під тиском старшини та за її підтримки наважився па повстання. Похід шведського короля на Москву через Україну спонукав українського гетьмана до рішучих дій: задля визволення Гетьманщини 24 жовтня 1708р. український гетьман виїхав на зустріч із Карлом XII. З ним вирушили чотиритисячне військо, генеральна старшина. 28 жовтня гетьман прибув до шведського табору. Наступного дня відбулася зустріч І. Мазепи з Карлом XII. 30 жовтня 1708 р. між українцями та Карлом XII було укладено союзницький договір. Стислий (із 6 пунктів) виклад цього договору містить «Вивід прав України» — політичний документ, з яким 1712 р. Пилип Орлик, обстоюючи права України, звернувся до європейських монархів. Договір передбачав: Україна має бути незалежною і вільною; усі загарбані Московією землі, що колись належали «руському» народові, ма’ють бути повернені Українському князівству; шведський король зобов’язаний захищати країну від усіх ворогів і посилати допомогу, коли про це попросять гетьман і «стани»; Мазепа має бути довічним князем України; шведський король не має права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил князівства; для стратегічних потреб шведське, військо може займати п’ять українських міст. Це добре розумів і Петро І, який протягом зими 1708 - весни 1709 рр. наполегливо переконував запорожців не підтримувати Мазепу.

• Січова рада вирішила підтримати Мазепу й перейти на бік шведського короля.

• 26 березня 8-тисячний загін запорожців, розбивши дорогою підрозділи московської армії, прибув до Диканьки, неподалік Полтави. У Диканьці запорожців вітав Іван Мазепа.

• Звідти гетьман разом з кошовим отаманом Костем Гордієнком вирушив до Великих Будищ на зустріч із Карлом