IV. Розвиваюче навчання

Розвиваюче навчання (Л.В. Занков, В.В. Давидов) побудоване на вченні Л.С. Виготського про “зону найближчого розвитку” і визначальну роль навчання, яке “випереджує” наявний рівень розвитку, веде його за собою.

Має два найбільш розповсюджені варіанти.

А. Розвиваюче навчання за системою Л.В. Занкова (за ознакою наявності проблемних ситуацій є пов’язаним із проблемним навчанням). Характеристики:

• високий рівень трудності навчальних завдань;

• швидкий темп проходження матеріалу;

• великий обсяг теоретичних завдань;

• стимулювання усвідомлення учнями процесу і результатів власного учіння.

Б. Розвиваюче навчання за системою В.В. Давидова (спрямоване на забезпечення засвоєння молодшими школярами наукових понять). Концепція В.В. Давидова була розроблена їм на противагу традиційній системі навчання, яка базується на однобічному стимулюванні індуктивного мислення школярів (індукція – рух думки від часткового до загального). Школярі вчаться аналізувати окремі приклади та факти, вони засвоюють дрібні одиниці інформації, але не вміють визначати їх глибинний внутрішній зв’язок. Процес навчання зупиняється на формулюванні правила, впевнитись в справедливості якого учні не мають можливості, так як не бачать загальних закономірностей за конкретними прикладами.

Повноцінним теоретичним мисленням за В.В. Давидовим є індуктивно-дедуктивне з перевагою дедуктивного (дедукція – рух думки від загального до часткового). Дедукція дозволяє прогнозувати подальший розвиток будь-якого процесу виходячи із його закономірностей, виводити наслідки з наявних передумов. Індуктивно-дедуктивне мислення дозволяє як аналізувати факти чи прояви певних явищ, так і узагальнювати, робити висновки, які можна буде знову застосовувати для аналізу наступних фактів та прикладів і т.д. Саме навчання такому мисленню В.В. Давидов називає розвиваючим.

Особливості індуктивно-дедуктивного мислення:

• розкриття закономірностей процесів, а не лише їх зовнішніх проявів;

• аналіз не відокремлених одне від одного явищ, їх цілісної системи;

• розкриття характеру взаємозв’язку об’єктів;

• пояснення окремих явищ загальною закономірністю, а не навпаки, та ін.

Принципи (характеристики) розвиваючого навчання за В.В. Давидовим:

1. першочергове ознайомлення учнів з загальними положеннями теорій, правилами, ідеями, які потім підкреслюються конкретними прикладами та фактами;

2. засвоєння учнями знань разом з історією їх здобуття та можливостями використання в житті;

3. стимулювання навичок учнів перш за все знаходити в навчальному матеріалі його суттєві, ключові моменти;

4. відображення таких суттєвих ознак в схемах, моделях, графіках;

5. навчання учнів як аналізу, так і узагальненню, як виведенню загальних положень, так і їх конкретизації;

6. тренування учнів користуватися теоретичним матеріалом на практиці та робити теоретичні абстрактні висновки із практичних занять.

V. Теорія поетапного формування розумових дій

Теорія поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперін) побудована на положенні про формування внутрішніх (розумових) дій в процесі інтеріоризації зовнішніх (практичних) навчальних операцій.

Інтеріоризація – перетворення зовнішніх дій, пов’язаних з оперуванням матеріальними предметами, у внутрішні, розумові, пов’язані з оперуванням поняттями.

Зовнішні розумові дії – це письмо, робота з комп’ютером, креслення, голосне читання та ін.

Внутрішні розумові дії – аналіз, систематизація, читання “про себе” та ін.

Приклад інтеріоризації – спочатку учень читає голосно (зовнішня дія), потім “про себе” (внутрішня дія).

Компоненти навчальної дії:

1. внутрішній компонент – орієнтуюча основа дії (ООД) – це розуміння мети навчальної дії, складання її плану, прогнозування очікуваних результатів та ін.;

2. зовнішній компонент – практичні дії з книгою, зошитом, комп’ютером.

Етапи формування розумових дій за П.Я. Гальпериним:

1. мотивація, виникнення зацікавленості в учня;

2. визначення ООД (розуміння учнем сутності даної дії);

3. виконання дії в руховій, практичній формі (з використанням матеріальних об’єктів);

4. виконання дії в плані голосного мовлення (проговарювання кожної операції);

5. виконання дії на рівні внутрішнього мовлення (проговарювання кожної операції “про себе”);

6. виконання дії автоматично.

Приклад: етапи формування навичок рахування:

1. бажання навчитися рахувати;

2. розуміння учнем сутності простіших арифметичних операцій на прикладі конкретних предметів – паличок;

3. рахування в процесі голосного проговарювання своїх арифметичних дій;

4. швидке рахування в умі.

Величезне значення для якості розумової дії, що формується, має визначення орієнтуючої основи дії (ООД), бо без розуміння мети та логіки дії вона не зможе бути ефективно засвоєна учнем.

В залежності від ступеню сформованості ООД Гальперин визначає такі типи навчання:

1. ООД не сформована: учень не розуміє навчальної мети, вчиться шляхом “спроб та помилок”;

2. ООД задає учню учитель, окремо є очікуваний результат та шляхи його досягнення; сам учень не розуміє навчальної мети, але орієнтується в матеріалі;

3. ООД складається самим учнем; школяр сам прояснює для себе сутність завдання, складає план його вирішення, контролює його та ін.

Перелічені напрями навчання доповнюють один одного і найчастіше використовуються у комплексі.