9.2 Планування роботи інструментального господарства

Інструментальне господарство — це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, оновленням технологічної оснастки та інструменту, їх обліком, зберіганням і видачею на робочі місця.

Головне завдання інструментального виробництва полягає в безперебійному забезпеченні оснасткою та інструментом основні та допоміжні цехи та робочі місця при мінімальних витратах на їх проектування, виготовлення, зберігання та підтримання в працездатному стані.

Робота інструментального господарства здійснює великий вплив на показники роботи підприємства, а саме: ритмічне виконання плану виробництва, ріст продуктивності праці, якість продукції, рівень собівартості та рентабельність, підвищення ефективності виробництва.

Основними функціями інструментального господарства є:

• визначення потреби підприємства в оснастці та інструменті, виділивши при цьому куповану та власного виробництва;

• забезпечення підприємства інструментом та оснасткою;

• проектування оснастки власного виробництва, його виготовлення в інструментальному цеху та відновлення;

• організація експлуатації та технічний нагляд за правильною експлуатацією оснастки та інструменту;

• повне та своєчасне забезпечення робочих місць потрібним, якісним інструментом;

• організація роботи по заточці, доводці та ремонту інструменту.

організація раціонального зберігання та видача інструменту виробничим підрозділам.

9.2.1 Визначення потреби в інструменті та технологічній оснастці

Потреба підприємства в інструменті та технологічній оснастці складається із витратного та оборотного фондів.

Витратний фонд відображає річну потребу підприємства в інструменті для виконання запланованого обсягу і номенклатури продукції. Визначення потреби в оснастці згідно номенклатури випуску продукції проводиться кількома способами:

1. Укрупненим методом , який основується на звітних даних про витрату різного виду оснастки за попередні роки. На основі цих даних складаються витратні нормативи по яких визначається потреба в інструменті та оснастці на плановий період. Цей спосіб може застосовуватись на підприємствах зі сталою номенклатурою продукції, що виготовляється.

2. Спосіб планування потреби по картах типового оснащення, який застосовується в умовах дрібносерійного та одиничного виробництва зі змінною номенклатурою випуску.

3. Метод прямого розрахунку, який є найбільш точним і застосовується для розрахунку потреби в ріжучому інструменті (свердлах, різцях, фрезах), штампах, калібрах, абразивному інструменті.

3.1 Річна потреба в ріжучому інструменті (Пр) по кожному виду та розміру в штуках визначається за формулою:

(9.1)

де Т_р — тривалість роботи інструмента в розрахунку на річну програму оброблюваних деталей; Т_спр - норма спрацювання одиниці інструмента, хвилин (годин).

Обидва ці показники вираховують так:

(9.2 )

Т_спр = t_ст × (m₀ + 1) = t_ст (a/ℓ + 1); (9.3)

де t_м-машинний час обробки по всіх операціях однієї деталі одиницею інструмента, хв; N-річна пограма випуску деталей, шт.; t_ст- стійкість інструмента між двома переточками (вибирається за нормативами режимів різання), хв; m₀- число переточок одиниці інструмента; а- робоча довжина використовуваного інструмента, мм. ; ℓ- товщина шару металу, що знімається з ріжучої частини інструмента в процесі переточування, мм. ;

Отже, абсолютна річна потреба підприємства в ріжучому інструменті обчислюється як відношення тривалості роботи інструмента в розрахунку на річну програму обробки деталей до норми спрацювання одиниці інструмента.

Якщо ж до абсолютного обсягу потреби додати розрахунковий і відняти фактичний оборотний фонд інструмента (з врахуванням часу і розміру надходження останнього), то одержимо загальну величину потреби в ньому на наступний рік.

Наприклад, потрібно обчислити річний обсяг витрати свердел, коли відомо, що:

• Річна програма випуску деталей — 100 тис. шт.;

• Робоча довжина інструмента — 40 мм.;

• Товщина шару металу, що знімається з ріжучої частини свердла у процесі його переточування — 4 мм.;

• Стійкість свердла між двома переточками — 90 хв.;

• Машинний час роботи свердла при обробці однієї деталі — 6 хв.;

Отже, норма спрацювання свердла дорівнює 990 хв., а саме:

Т_р=90 (40 / 4 + 1) = 990 хв.

Річна потреба в свердлах складає 606 шт., тобто:

П_р=6 × 100000 / 990 = 606 шт.

3.2 Річна норма у вимірювальному інструменті (П_і) в штуках визначається за формулою:

(9.4)

де П_зам — сума замірів на один виріб даним вимірювальним інструментом; П_д — число допустимих замірів до повного зносу вимірювального інструменту; П_к — періодичнісь контролю деталей, що встановлюється технологічним процесом.

Наприклад , щоб виготовити втулку В-205 до касетного магнітофона, треба потягом виробничого циклу тричі її заміряти мікрометром. Непридатним даний вид інструменту буде після 10 тис. замірів. За технологічним процесом контрольні заміри проводяться на кожній одиниці виготовленої втулки. Програма випуску касетних магнітофонів 100 тис. штук в місяць, кількість втулок, необхідних для виготовлення магнітофона -2 шт.

Отже, річна потреба у мікрометрі тільки на випуск втулки В-205 буде 60 штук.

П_і = 3×100000×2 / 10000×1 = 60 шт. в місяць.

3.3 Річна потреба в штампах (П_ш) для обробки програми випуску встановлюється за формулою:

(9.5)

де д_і — кількість ударів штампа на одиницю випуску; А_с — стійкість штампа між переточками, шт.; n_з — кількість переточок до повного зносу штампа; і — кількість одночасно оброблюваних деталей в штампі за один двійний хід пресу.

3.4 Річна потреба в абразивному інструменті (шліфувальних кругах) П_а по кожному виду і розміру в штуках розраховується за формулою:

(9.6)

де Т_{а —} період роботи абразивного інструменту до повного зносу, год.

Для шліфувальних кругів

(9.7)

де R_k — початковий зовнішній радіус шліфувального круга, мм.; r_k — зовнішній радіус зношеного круга, мм.; К_с — коефіцієнт випадкової втрати;

φ — емпіричний коефіцієнт.

Значення коефіцієнтів К_с і φ в залежності від розмірів шліфувального круга подані в таблиці 9.1.

Таблиця 9.1

Діаметр шліфувального круга, мм.	Коефіцієнт Кс	Коефіцієнт φ
До 150	0,20	635
150 – 250	0,15	795
більше 250	0,10	954

Сукупність запасів центрального інструментального складу і цехових оборотних запасів (в цехових інструментально-роздавальних коморах, на робочих місцях, в заточці та ремонті) утворюють загальнозаводський оборотний фонд.

Цеховий оборотний фонд Фц відповідного виду інструменту розраховується за наступною формулою:

Фц = См + Ск + Ср , (9.8)

де См — кількість інструменту, що знаходиться на робочому місці, шт.; Ск — запас інструменту в цехових інструментально — роздавальних коморах, шт.; Ср — кількість інструменту в ремонті (заточці, перевірці), шт.