29.Судова реформа 1564–1566 рр.: причини проведення, її суть і значення

Як вже вказувалося вище, проведення судової реформи було

пов’язане з істотними змінами в суспільній структурі держави. Хлібний

бум, який розпочався в Європі в першій пол. XVI ст. внаслідок

відкриття Америки, дав змогу шляхті Великого князівства Литовського

вийти на провідні позиції в державі і розпочати змагання за владу з

магнатами. Протистояння магнатів і шляхти знайшло відбиток і в

галузі судочинства. Протягом декількох років на сеймах шляхта

неодноразово ставила питання реформування судової системи, і на

Більському сеймі 1564 р. великий князь вдовольнив клопотання

шляхти: були впроваджені виборні земські суди. На Віленському

сеймі 1565-1566 рр. Велике князівство Литовське було поділене на

30 судових повітів і у кожному повітовому центрі впроваджувалося

три типи судів: земські – для розгляду цивільних справ, гродські –

для розгляду справ кримінальних, підкоморські – для розгляду

земельних справ шляхти. Статут 1566 р. закріпив проведену реформу.

Слід погодитися із думкою М. Максимейка стосовно того, що

каталізатором судової реформи стали і зовнішньополітичні умови, у

яких опинилося князівство, а саме – війна із Московією

191.Владазмушена була зосередитись на військових справах, отже, прагнула

розвантажитися від надмірного обсягу обов’язків.

Реформа значною мірою звільнила центральні суди і перемістила

центр ваги у суди місцеві: магнати, зі знищенням привілейованої

підсудності, підпадали під місцевий присуд; була скасована приві-

лейована підсудність за “закривальними листами”, отже, значна

частина населення стала підсудною місцевим судам. Саме місцеві

суди стають найважливішою ланкою державного суду. На наш погляд,

реформа розпочала процес формування судової влади в державі.

Як вже вказувалося, судові справи частково були передані

суспільству (земські суди), частково залишилися в руках влади, але

внаслідок проведення реформи з’являються професійні судді, що

призначаються місцевим урядом “до життя”, тобто є незалежними

від місцевої влади. Таким чином, судова влада в державі формується

як незалежна.

Хоча й не свідоме прагнення демократії, а сувора необхідність

змусили уряд провести реформу і тим самим покласти початок

виокремленню судової влади, вона сприяла бурхливому розвиткові

суспільно-правового життя на засадах свободи і рівності більшості

населення і заклала підвалини формування на українських землях

елементів правової держави.

30.Сеймовий суд, причини його утворення та компетенції

Найвища суд. інстанція в Речі Посполитій. З перетворенням вального (загального) сейму на держ. установу, а згодом на установу парлам. характеру, він ставав самост. суд. інстанцією, перебираючи на себе суд. функції ін. центральних держ. органів. Перші згадки про С. с. є в актах кін. 15 ст., але організація самостійного С. с. відбулася згідно з рішеннями (конституціями) сейму 1588, 1670, 1775 і 1776. Поступово С. с. перетворився на гол. суд Речі Посполитої, який вирішував тільки особливо важливі справи та апеляц. скарги на рішення окр. справ. До компетенції С. с. належав розгляд злочинів проти життя і здоров'я короля, бунтів проти держ. і політ, устрою країни, справ про держ. зраду. Згодом компетенція його розширилася, він розглядав справи про фін. зловживання найвищих чиновників, злочини, скоєні шляхтичами, за які призначалася смертна кара, конфіскація майна, вигнання, та деякі ін. цив. справи, в яких була зацікавлена держ. скарбниця. У 17 ст. обсяг компетенції С. с. розширився: тільки він мав повноваження ухвалювати рішення у випадках, не передбачених правом, формулюючи вироки у вигляді преюдикатів. Втручання С. с. у справи ін. судів мало характер, близький до помилування. Він видавав постанови про прощення, скасовував вироки ін. судів не тільки у випадках, коли порушувалися формальності, а й коли вирок визнавався неправильним по суті. Вирок С. с. оскарженню не підлягав, але за королем залишалося право помилування засудженого. Якщо спочатку справи на С. с. розглядав король разом із сенаторами, то після 1588 права голосу в С. с. добилася шляхта, спочатку тільки у справах по обвинуваченню в образі короля та держ. зраді (8, а згодом 12 депутатів посольської ізби, обраних на сеймі), а з кін. 17 — в усіх справах без винятку. Засідання С. с. зазвичай відбувалися у корол. резиденції під час скликання сеймів і тому відбувалися під час їхніх сесій. У 2-й пол. 17 та у 18 ст. поступово роль С. с. занепала.